12 травня 2012 року мера міста Олександрівськ (Луганська область) Миколу Грекова затримали та кинули до СІЗО за обвинуваченням, яке його захист із першого дня називав політичним замовленням тогочасного режиму. Минуло 14 з половиною років. Луганськ опинився в окупації, сам Греков пішов захищати Україну зі зброєю в руках у складі батальйону «Айдар» та ЗСУ, але державна машина вперто тримала його «на гачку».
Лише 11 листопада 2026 року Самарський районний суд Дніпра затвердив постанову прокуратури про закриття провадження через повну відсутність складу злочину. Про те, як вдалося дотиснути систему, чому копії документів не допомагали роками та скільки держава тепер заплатить за зруйновану кар’єру і сім’ю, ми поговорили з відомим правозахисником, дисидентом та адвокатом Іваном Макаром.
Про мотиви, «характер Сізіфа» та «білу ворону»
— Пане Іване, після ухвалення постанови прокуратурою ще залишалися формальності. Що спонукало вас іти до самого кінця і закріплювати це рішення через суд у Дніпрі?
— Відчув бажання остаточно закріпити результат у суді, що ми й зробили.
— 14 з половиною років тяганини, окупація, втрачені архіви, постійна глуха стіна з боку слідства. Що не давало вам опустити руки весь цей час?
— Характер Сізіфа, вироблений роками боротьби з системою.
— Справа почалася у 2012 році за часів Януковича. Чим мер невеликого Олександрівська так заважав тодішнім «господарям» Луганщини, що проти нього запустили такий репресивний маховик?
— Бо він був «білою вороною» в їхньому середовищі і не намагався стати таким, як вони.
— Ця багаторічна перемога — результат ретельно продуманої адвокатської стратегії чи наполегливості самого підзахисного?
— То все-таки, напевно, більше завдяки активності і цілеспрямованості Миколи. А я лиш оформляв юридичні документи, потреба в яких назрівала в міру просування справи.
Про глухий кут системи та принципову відмову від «строків давності»
— У цивілізованій країні справа, де немає жодного доказу, а матеріали залишилися на окупованій території, мала б розсипатися за лічені місяці. Як ви оцінюєте те, що людина 14 років жила під пресом?
— Ви самі надали відповідь: таке неможливо у правовій державі.
— Прокуратура роками зволікала. Вам не пропонували піти на компроміс і закрити справу «тихо» — просто за спливом строків давності?
— Ну, ми одразу дали зрозуміти прокурорам і слідчим, що згоди на закриття справи за спливом строків давності ми не дамо. І що відповідальним за це, на жаль, будуть не конкретні прокурори і слідчі, а Держава!
Про «Айдар», війну та зруйноване життя
— У 2014 році замість того, щоб сховатися від системи, Микола Греков пішов на фронт. Як війна переплелася з вашою спільною боротьбою?
— Микола не тільки сам пішов на війну, але ще й мене попутно «мобілізував», причому двічі: у 2014-му та в лютому 2022-го. Такого ж «зека», що свого часу притягався за антирадянщину та за наклеп на Леоніда Кучму і Дмитра Табачника. До речі, в батальйоні «Айдар», де ми обидва служили у 2014–2015 роках, таких «зеків» було доволі багато. І захищали ми не так державу з її злодійкуватими чиновниками, як свою країну з її, в основному, доволі непоганим народом!
— Постанова від 23 жовтня та ухвала суду від 11 листопада 2026 року — це повна юридична реабілітація. Але чи можна повернути те, що було втрачено за ці 14 з половиною років?
— Микола з його талантами й енергією мав можливість зробити прекрасну кар’єру — в хорошому розумінні цього слова, мав можливість зберегти свою сім’ю. Але клеймо злочинця і поневіряння зруйнували і одне, і інше. Жаль, що у нас при просуванні по карʼєрній драбині діє відʼємний, негативний, а не позитивний відбір.
Про компенсації, вирок системі та справжню причину саботажу
— Ви попереджали прокурорів, що платити доведеться державі. Чи будете ви тепер стягувати компенсацію за незаконне переслідування і чи реально покарати тих, хто фабрикував справу у 2012-му?
— Безумовно, будемо робити кроки на відшкодування моральних та матеріальних збитків, завданих цією справою. Навіть сьогодні вже зроблено перший такий крок!
А ось щодо покарання винних осіб, то навряд чи. Люди працюють в системі і мусять діяти за правилами цієї системи, щоб самим не опинитися на становищі упосліджених і гнаних. Треба не стільки карати чиновників, скільки намагатися змінити систему суспільних відносин, щоб найпершим принципом держави було вберегти і чиновника, і громадянина від спокуси порушити Закон.
— Про яку суму компенсації від Державного казначейства може йтися?
— Ще будемо рахувати, зважаючи на чинне законодавство та судову практику.
— Офіційна версія затягування справи після 2014 року — мовляв, оригінали паперів залишилися в окупованому Луганську, тому їх неможливо було дослідити. Це справді була головна перешкода?
— Щодо інших людей я статистики не знаю. Але у нашому випадку справа була не стільки у втрачених матеріалах, оскільки ми надали слідству копії практично всіх документів, які були у справі і які у нас залишилися після ознайомлення з нею. Справа була в тому, що не було бажання закривати провадження, не отримавши нічого «на лапу»!
Залишити коментар