Як і переважній більшості переселенців, родині Зикових довелось зіштовхнутись не лише з війною та її жахами, а й відчути на собі тягар труднощів та поневірянь вже на підконтрольній Україні території, у місті Вінниця, куди вимушено переїхала їхня багатодітна сім’я. Лише тепер, крізь призму недарма витрачених років, пан Юрій розуміє, що до 2014 року його життя було насправді тьмяним, і дякує долі за те, що вона подарувала йому можливість робити гарні справи для таких самих переселенців, для людей, які втратили все, надбане протягом життя, для таких людей, земляків та побратимів, як і він сам.