Перші дві частини нашого розслідування наочно продемонстрували, як через кулуарні війни, амбіції та тотальну корупцію нардепів і голів ОВА Луганська область підійшла до катастрофи 2022 року абсолютно безпорадною. Стара система згорела, електоральні округи фізично зникли на мапі, а мільйони жителів Луганщини в один момент втратили все — майно, роботу, домівки — та перетворилися на біженців у власній країні.
Здавалося б, політична кар'єра колишніх очільників та кураторів регіону мала б на цьому закінчитися. Але там, де звичайна людина бачить трагедію, цинічний політик бачить новий ресурс. Тандем луганських нардепів від «Слуги народу» у складі Максима Ткаченка, Руслана Горбенка та мажоритарщика від Сєвєродонецька Олексія Кузнецова швидко зорієнтувався в ситуації. Вони зрозуміли: виборця більше немає в Сєвєродонецьку чи Лисичанську, але цей виборець тепер сконцентрований у Дніпрі, Києві, Львові та Полтаві. І його можна «приватизувати».
Проєкт «ВПО України»: створення всеукраїнської електоральної сітки
Для реалізації плану була створена всеукраїнська громадська організація (ВГО) із гучною назвою «ВПО України». Зовні це позиціонується як щира, масштабна правозащитна та волонтерська ініціатива. Максим Ткаченко навіть офіційно очолив Тимчасову спеціальну комісію (ТСК) Верховної Ради з питань захисту прав внутрішньо переміщених осіб, отримавши залізобетонний державний мандат.
Проте за красивою вивіскою хабів, що відкрилися по всій країні, ховається чіткий і цинічний підтекст:
1. Монополізація теми переселенців: Ткаченко і компанія спробували вибудувати систему так, щоб будь-яка допомога чи державна риторика щодо переселенців із Сходу асоціювалася виключно з їхнім брендом. Вони замкнули на свою ГО комунікацію з релокованими громадами, фактично підім'явши під себе залишки управлінського ресурсу Луганщини.
2. Будівництво нової виборчої сітки: Створення регіональних хабів «ВПО України» — це ідеальна, профінансована не з власної кишені структура під майбутні вибори. Переселенці, які опинилися в повній залежності від гуманітарних наборів та юридичних консультацій, миттєво перетворюються на концентрований, керований електорат. Це та сама старая «гречка», але загорнута в обгортку «турботи про біженців».
Схема «Чужий ресурс — наш піар»
Найбрудніша частина цього бізнес-проєкту полягає в тому, звідки береться ця сама допомога. Ані Ткаченко, ані Кузнецов, ані Горбенко не витрачають на утримання цих хабів власні мільйони з декларацій.
Схема працює як швейцарський годинник:
· Хто дає: Міжнародні донори, фонди ООН, Червоний Хрест та західні волонтери завозять в Україну тисячі тонн продуктів, засобів гігієни, ковдр та дитячого харчування.
· Хто перехоплює: Використовуючи свій високий статус народних депутатів, керівників парламентського комітету та ТСК, цей трикутник «вибиває» та перенаправляє ці міжнародні вантажі на склади своєї організації «ВПО України».
· Фінал: На етапі видачі допомоги звичайним людям міжнародні маркування дивним чином відходять на другий план. Переселенців зустрічають усміхнені обличчя Ткаченка та Кузнецова в брендованих футболках. Соцмережі вибухають пафосними звітами про те, як «команда Максима Ткаченка допомогла черговій тисячі луганчан». Депутати працюють звичайними логістами й курьерами чужого безкоштовного ресурсу, але конвертують його у 100% власного політичного рейтингу.
Зашквари на замовлення: коли маски злітають
Цей штучно створений образ «головних захисників ВПО» регулярно тріщить по швам через повну відірваність нардепів від реальності. Найяскравішим свідченням цього став гучний скандал, коли Максим Ткаченко публічно, на рівні загальнонаціональних медіа заявив, що близько 150 тисяч українських переселенців (зокрема, кожен третій маріупольовець) нібито повернулися жити в окупацію.
Ця заява підірвала суспільство та викликала хвилю обурення. Коли пахнуло смаженим, Ткаченко трусливо здав назад, почав виправдовуватися у Facebook, заявляючи, що це були його «необґрунтовані, емоційні припущення» і жодної офіційної статистики він не має.
Але ця ситуація оголила страшну правду. Людина, яка очолює ТСК по захисту ВПО, не просто не володіє цифрами — вона мислить категоріями звинувачення самих же жертв війни. Замість того, щоб визнати, що його рідна партія «Слуга народу» та профільні міністерства повністю провалили житлову політику для ВПО, урізали виплати та залишили людей сам на сам із вимагачами-орендодавцями в тилу, Ткаченко вирішив звинуватити переселенців у «поверненні до ворога». При цьому хаби його організації продовжували справно роздавати коробки з чужою тушонкою задля красивих кадрів.
Альтернатива піару: системний лобізм проти гуманітарних «сіток»
Справедливості ради варто зазначити, що під куполом Верховної Ради далеко не всі представники Луганщини обрали шлях побудови залежних електоральних хабів. На фоні гучних скандалів навколо ТСК Ткаченка, окремі депутати намагалися зосередитися на системній, хоч і менш медійній законодавчій роботі для реальної допомоги постраждалим від війни.
Яскравим прикладом іншого підходу стала діяльність народної депутатки від 105-го округу Вікторії Гриб. Замість роздачі чужої гуманітарки під власними прапорами, вона разом із профільними громадськими лідерами, правозахисними організаціями та експертами включилася у фундаментальну роботу над законопроєктом № 7385 (про відшкодування шкоди потерпілим, завданої внаслідок збройної агресії РФ).
Цей документ — спроба створити реальний державний правовий механізм, який регулюватиме, як саме люди, котрі втратили майно чи здоров’я на Луганщині та в інших прифронтових регіонах, зможуть отримати юридичну компенсацію за рахунок арештованих російських активів та репарацій. Такий підхід демонструє очевидний контраст: поки одні «Слуги» намагаються утримати переселенців у ролі вічних прохачів безкоштовної тушонки у чергах хабів, інші депутати шукають системні рішення, які повернуть цим людям статус повноправних громадян із гарантованими державою правами на компенсацію.
Епілог: Круговорот цинізму в природі
Історія політичних еліт Луганської області зробила повне, потворне коло. Понад десять років тому все починалося з розкрадання бюджетів Олександром Єфремовим та цинічного підкупу виборців цукром і «гречкою» від Сергія Шахова на прифронтових куцих округах Сєвєродонецька та Станиці.
Сьогодні, після тисяч смертей, повної окупації та перетворення квітучих міст на руїни, «нові обличчя» з команди «Слуг народу» прийшли рівно до того самого знаменника. Змінилася лише декорація. Тепер вони не їздять на Донбас — вони збирають знедолених людей у черги по всій Україні, роздають їм міжнародну гуманітарку, на якій безсоромно піаряться, та будують свої майбутні кар'єри на попелищі Луганської області.
Війна забрала у жителів Луганщини все, але вона так і не змогла забрати у їхніх депутатів політичний апетит. І це, мабуть, найстрашніший підсумок цієї десятирічної трагедії.
Залишити коментар