Всюди на околицях кладовищ майорять прапори з чорними стрічками, вітер колихає тисячі прапорців на майдані із прізвищами Героїв. Зруйновані вщерть міста, вдови, сироти, сльози, нічні сирени … і немає цьому ліку. Але поряд вирує життя із розкішшю, пишнотами та зухвалістю. Пір під час чуми, саме так в середовищі науковців назвали «дійство», яке організувала виконавча директорка Національного фонду досліджень України Ольга Полоцька.
Один з найдорожчих київських готелів – Radisson Blu Hotel, зал, канапки, сміх, музика, але звісно не гімн України і кошти біля 200 тисяч, які зухвало витрачені на свято, а могли б урятувати чиєсь життя, або ж бути використані на звичайний окраєць хліба для тих, хто втратив все. І це в час, коли українські захисники спливали кров’ю в Бахмуті, коли для одних гримлять постійні вибухи, для вибраних феєрверки. До обраних відноситься саме пані Ольга.
Пані Полоцька так і не зрозуміла і не відчула , що в країні війна, хоча постійно декларує, що харків’янка і щиро вболіває за Харків. Батьків забрала звідти відразу та орендувала просторий та комфортний будинок під Києвом, сама проживає в елітному будинку в центрі столиці, донька за кордоном. Плануючи часті відрядження, які нібито вкрай необхідні Фонду (насправді ж тільки безцільна витрата державних коштів), подорожує разом із донькою та хизується світлинами у соцмережах. Навіть на свято Дня науки вона завітала приїхавши із Брюселю відразу вирушила в Кишинів. Бізнес-клас в літаках, п’ятизіркові готелі … Саме так подорожує за державний кошт чиновниця з воюючої країни.
До війни пані директорку супроводжував її чоловік (як кажуть співробітники та науковці, він і є фактичним керівником Фонду), якій маючи офіцерське звання вже багато місяців ховається від повістки ТЦК. Соцмережі рясніли світлинами спільного відпочинку за державні кошти з різних країн.
Коли для чоловіків обмежили виїзд, постійним супроводжуючим закордоном стала донька Катерина і всі закордонні відрядження пані Ольги остаточно перетворилися у сімейні подорожі за державний рахунок.
Час війни показує справді обличчя, це як лакмус. Поки всіх об’єднала єдина мета/перемога і нікому немає діла до Фонду, пані Ольга витрачає державні кошти на власний розсуд. Іноді здається, що це власний бізнес, або ж опікуном Фонду є високі чиновники.
Працівники Фонду в колах науковців за закритими дверима розповідають, що пані Полонська обирає за кордоном житло та підшуковує роботу, щоб вчасно, накравшись виїхати з України.
20 травня традиційно святкується День науки в Україні. Зазначимо, що й до війни він ніколи пафосно не відзначався не тільки науковцями, але й представниками влади. В останніх вистачало розуму та елементарного такту не викидати з цього приводу заради самореклами бюджетні кошти зважаючи на рівень доходів вітчизняних учених та стан вітчизняної науки взагалі.
Ще більш неможливим це здавалося під час війни, коли рашистами зруйновано велику кількість наукових установ, чимало вчених було вбито, скалічено, вимушено евакуюватися покинувши свої домівки, а переважна більшість отримує копійчані оклади.
Але ж ні, пані Полоцька переконливо продемонструвала всім, що для таких як вона війни не існує.
Не будемо багато казати про саму цю установу. Більшість науковців й так чудово знає за яким принципом розподіляються гранти на імітації «конкурсів», які проводить пані Полоцька і який «відкат» потрібен для позитивного висновку «незалежних експертів», перемоги та подальшого фінансування наукових досліджень без штучно створених перешкод.
Як знають також, що наукові установи примушують закуповувати на виділені гранти дороговартісне обладнання за значно завищеними цінами через вказані їм фірми, у тому числі афілійовані безпосередньо з її чоловіком. Це все вже давно «секрет Полішинеля» і ми маємо вагомі підстави сподіватися, що його розкриють невдовзі й відповідні антикорупційні структури. В тому числі, скільки десятків мільйонів з виділеного Фонду бюджетного одного мільярду втрачає держава тільки на таких «погоджених» закупівлях через «прокладки».
Однак, залишимо цю глобальну тему. «Відкати» хоча б не беруться публічно, а тут пані директорка, не криючись, показала просто позамежний рівень презирства до суспільства. День науки вона вирішила використати для особистого піару (дуже хочеться стати ще нещодавній співробітниці мутної фірмочки з сурогатного материнства, яка сама жодного дня в житті не займалася наукою, міністром освіти та науки). Використати, зрозуміло, на бюджетні кошти.
На п’ятницю, 19 травня, Фондом було орендовано для проведення «святкового заходу» приміщення в розкішному столичному готелі – Radisson Blu Hotel (вул. Братська 17-19). Орендовано «по-багатому» – з чудовим залом, професійно обладнаною сценою зі світлом, купецьким фуршетом та навіть аніматорами. Дві години реклами пані директори коштували державному бюджету «якихось» 200 тисяч гривень.
Можна тільки пожалкувати, що на цю мерзоту не подивилися по прямій трансляції захисники на передку та всі ті жерти війни, хто часто не має навіть чим нагодувати дітей. Вони б наочно переконалися на що саме витрачаються кошти платників податків і які насправді пріоритеті у високопосадовців в цей страшний та вирішальний для нашого народу час.
отель Radisson Blu Podil
Звичайно, на загальному фоні діянь пані Полоцької це дрібничка, але вже занадто нахабно-показова.
Хоча таких «дрібничок» у очільниці Фонду достатньо й без фуршету під час війни. Чим, як не презирством до громадської думки, можна пояснити, що коли всім бюджетним установам, із зрозумілих причин, різко скоротили фонд заробітної плати, коли навіть воїни на передовій отримують досить помірні гроші, пані Полоцька має щомісячно зарплату з премією у розмірі близько 100 тисяч плюс дві «матеріальних допомоги» бідосі на рік у тому ж розмірі?
Взагалі хоч комусь в державі є справа, що керівник мало кому відомого Фонду отримує зарплату більше ніж члени уряду та керівництво Офісу Президента? Зарплату, що часто навіть більше зарплати колег в аналогічних фондах західних країн, рівень життя в яких в рази вище українського. Про зарплату українських науковців, навіть професорів і академіків, годі й казати.
Це, до речі, при тому, що кілька співробітників Фонду пішли добровольцями на фронт, але не отримують за основним місцем роботи ані копійки хоча закон дозволяє виплачувати їм середньомісячну зарплату. Ну, не може ж директорка допомагати захисникам України за рахунок скорочення своєї та кількох посіпак-подельників премій, хоча для неї це давно кишенькові гроші.
«Пир під час чуми» у виконання пані Ольги викликав обурення навіть у вже звичної до багато чого нашої громадськості. Недарма пост на офіційній FB-сторінці Фонду був переповнений після цього заходу обурливими коментарями. І дуже показово, що вони всі без виключення вже в понеділок були потерти. Мабуть, щоб показати європейським партнерам чого варті слова директорки про слідування євростандартам, які вона не втомлюється повторювати під час своїх чисельних суто туристичних закордонних відряджень за рахунок бюджетних коштів.
Але є зняті скани, що показують як сприйняла громадськість цю ганьбу. Ось, наприклад, хоча б такий коментар:
Не тільки наша правозахисна організація, але й широка громадськість хотіли б отримати відповідь щодо оплати за бюджетний кошт фуршету пані Полоцької. І ми сподіваємося на неї незважаючи навіть на те, що, як нам розповідали самі співробітники Фонду, багато з них щомісячно вимушені «здавати» за наказом директорки більшу частину своїх премій «на випадок перевірки» (в установі, що працює з науковою елітою є «общак» як в ОЗУ!).
Обрані працівники Фонду, головний бухгалтер Палеха Лариса більшу частину часу перебуває за кордоном та справно отримує надбавки та премії, Артем Чумаченко донедавна був основним працівником, з початку війни постійно перебуває за кордоном, про те наразі директорка перевела його на туж посаду за сумісництвом, але постійно виплачує премії та надбавки. І не дивно, пан Чумаченко, племінник Голови Фонду Станіслава Вільчинського. Чи те, що начальник одного з відділів, не маючи мінімальної професійної компетенції, прийнятий на роботу за особистим проханням заступниці голови однієї з контролюючих служб в обмін на обіцянку майбутньої «дружньої» перевірки.
То що ж це за танок, парний чи соло пані Полоцької? Вальс чи танго на кістках Бахмута? Дуже хочеться запитати про це у правоохоронних органах.
Просимо цю статтю розглянути в якості офіційного звернення та надати відповідь на поставлені питання.
В’ячеслав Серпокрилов, Голова ГО «Громадський рух учасників АТО та громадян з тимчасово окупованих територій «Нова нація»
Залишити коментар