Усім нам добре відомий вислів: "Б'є - значить любить" ... Сама абсурдність вислову не витримує ніякої критики. Звичайно, дехто сприймає його жартома, однак, в сучасному світі в цю "народну мудрість" багато хто продовжує вірити.
Навіть скаржачись батькам на чоловіка, жінка не відчуває захисту. Навпаки, нерідко її переконують у тому, що це чоловік так піклується про неї, чи що вона сама винна і спровокувала негідний вчинок. Жінці залишається або терпіти таке ставлення, або звертатися за підтримкою до відповідних центрів з протидії домашньому насильству. А як бути, коли жінка не знає куди звернутися у такому випадку? Якщо молода дівчина не знає, що їснують відповідні структури "по боротьбі" та гарячі лінії, які радо їй допоможуть? А якщо мова йде не лише про пересічну українку, яка зазнала домашнього насильства з боку "рідного ката", а про жінку - внутрішньо переміщену особу.
В гостях редакції "По той бік діалогу", громадська діячка, активістка, амбасадорка проекту Громадської організації "Соціальна єдність" - Юлія Макарова. І сьогодні, ми говоримо про домашнє насильство, зокрема, по відношенню до внутрішньо переміщених осіб жінок.
Пані Юлія, кажучи про статистику звернень на Гарячу лінію та безпосередньо до Вас, людини, яка роками займається проблемою домашнього насильства, яка тенденція наразі спостерігається? Чи вплинули карантинні умови, коли жінки тривалий час вимушені були перебувати вдома, скажімо так, в одному приміщенні з винуватцем актів домашнього насильства, на збільшення його випадків?
"Перш за все, потрібно зазначити, що проблема домашнього насильства в Україні поставлена дуже "гостро", а в умовах карантину, замкненого простору, а також психологічного навантаження, коли родини "зачиняються" вдома, звичайно, показник домашнього насильства збільшився приблизно у три рази. Зокрема, в рази збільшилась кількість звернень у поліцію та на Гарячу лінію. Одразу ж, всі почали бити на сполох, адже подібних ситуацій, у 21 сторіччі, просто не має бути".
Пані Юлія, скажіть, наскільки сьогодні жінки обізнані в тому, куди їм необхідно звертатися за допомогою у випадку домашнього насильства з боку чоловіків?
"Зараз, на рівні держави їснує багато рухів і, взагалі, ця тема наразі дуже актуальна, тому боротьбою з домашнім насильством займається чимала кількість людей. Добре, що українські зірки та знаменитості також задіяні в цьому процесі, тому що саме вони виносять цю проблему на широкий загал.
Крім того, існує Гаряча лінія проти насилля, зокрема це всеукраїнська та Гарячі лінії в містах, куди можна зателефонувати та розповісти про свою проблему. Тоді оператор, керуючись кожним окремим випадком, буде визначати, що робити та куди далі людині звертатися.
Також, є поліція. Одразу ж зазначу, що у нас працює також "Поліна" - поліцейська група реагування на виклики громадян, що стосуються домашньго насильства. Хоча створена ця бригада відносно нещодавно, але вона вже показала свої успіхи. Однак, на жаль, ще дуже невелика кількість жінок проінформована щодо існування такої структури".
Третина всіх жінок і дівчат впродовж свого життя зазнають фізичного чи сексуального насильства, а половина загиблих у світі жінок стають жертвами насильства з боку своїх партнерів чи сім’ї. Насильство, здійснене проти жінок, є такою ж поширеною звичною причиною смерті і втрати дієздатності для жінок репродуктивного віку, як рак, і частішою причиною, ніж дорожньо-транспортні пригоди і малярія разом. А це означає, що з цим зіштовхуються жінки навколо вас. Члени родини, колеги, подруги ... Або навіть ти сама.
На Донбасі триває війна, це, напевно, не може ніяк не позначатися на житті людей. Скажіть, чи відрізняється чимось категорія внутрішньо переміщених осіб жінок, які зазнали домашнього насильства, від пересічних українок, що зіштовхнулись з тією самою проблемою? Чи є ця категорія більш уразливою з поміж інших?
"На мій погляд, жінки ВПО є найбільш уразливою категорією поряд з жінками з інвалідністю, тому що вони зазнають психологічного тиску набагато більше, адже, крім соціальних проблем, у внутрішньо переміщених осіб жінок забрали їхній дім, тому, вони не розуміють як їм жити далі. Що й казати про те, коли в родині починається психологічне, фізичне, економічне, сексуальне насильство, яке також існує в сім'ях. Ніхто про це не говорить, ніхто про це не розповідає, однак, чимала кількість чоловіків гвалтуюють своїх жінок - чоловіки, співмешканці, хлопці, які живуть разом зі своїми дівчинами. Про це, також, не слід забувати.
Важливо зазначити, що жінки ВПО бояться казати про свої проблеми, тому що вони не знають, куди їм звертатись. В принципі, насильство зароджується не на ранній стадії відносин, коли триває цукерково-букетний період, а коли вже формується родина, народжуються діти. Саме на цій стадії й проявляється домашнє насильство. У цьому випадку діти стають таким собі важелем, через який жінка боїться кудись звертатись та щось змінити у своєму житті. Вона не розуміє, що в такому випадку, буде робити з дітьми та чим буде їх годувати. Саме тому, на привеликий жаль, жінки змушені терпіти насильство, усі ці жахи та побиття, заради того, аби їхні діти мали дах над головою".
ІСТОРІЇ: "У моїй практиці був випадок, коли я спілкувалася з жінкою, чоловік якої нещодавно повернувся з АТО, йому поставили діагноз - посттравматичний синдром. Зрозуміло, що боєць повертається із зони бойових дій іншою людиною, яка пережила новий, часто екстремальний для себе досвід. Тому, участь в АТО для військовослужбовців є не аби яким психологічним випробуванням. Спочатку, він застосовував до дружини психологічне насильство, потім фізичне. А згодом, вже не просто її бив, а коли вона переїхала до матері, він не давав життя матері. Потім, він почав докучати співробітникам жінки. В результаті, він прийшов з гранатою до кабінету її директора, погрожуючи підірвати всіх - себе та всю будівлю. Як ми бачимо, від наслідків війни страждає не лише жінка. Тому, колишнім військовим, в обов'язковому порядку, необхідно проходити не просто реабілітацію, не просто рятувати жінок від домашнього насильства, а це все має бути в комплексі. Має бути реабілітація після служби, має проводитись робота з кривдниками - чоловіками, які застосовують до жінок насильство та завдають каліцтва. Без цього, ми нічого змінити, не зможемо, але, на жаль, сьогодні, реабілітаційні програми військовослужбовці, якщо й проходять, то здебільшого "для галочки"
На Вашу думку, для внутрішньо переміщених осіб жінок, мають бути створені та закріплені на державному рівні певні окремі програми з протидії домашньому насильству?
"Взагалі, було би дуже чудово створити ці програми під різні категорії жінок. Що стосується жінок ВПО, то їм, в першу чергу, необхідно надати житло, тому що їм потрібне безпечне місце.
Звичайно, існують певні притулки, вони мають назву шелтери, соціальні квартири, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, центри роботи з жінками, загалом, різні місця, куди жінка може піти, в тому числі, з дитиною. Але, в середньому, строк перебування там варіюється від трьох до шести місяців. За цей час, далеко не всі жінки можуть реабілітуватися, не всі можуть налагодити свій побут, знайти гідну роботу з відповідною оплатою праці, аби в подальшому самостійно забезпечувати свій побут та побут своєї дитини.
Крім того, я вважаю за необхідне створення державних програм, які будуть підтримувати жінок з дітьми, задля того, аби жінка могла спокійно вийти на роботу, зайнятися підвищенням кваліфікації або навчанням. Адже, елементарно, просто нема на кого залишити дитину, а послуги няні, сьогодні, коштують шалених грошей, тому далеко не кожна матуся може собі дозволити таку "розкіш".
Цікаво, не дивлячись на те, що ми живемо у 21 сторіччі, й досі існує певний стереотип стосовно того, що жінка повинна сидіти вдома з дитиною. Відповідно й на роботу жінок приймають набагато рідше, адже у них хворіють діти і не важливо чи є у такої жінки чоловік, який заробляє гроші. Що й казати про жінку, яка зазнає домашнього насильства, жінку ВПО, який нема куди йти та немає від кого чекати підтримки.
Саме тому, на мою думку, тут повинен мати місце цілий комплекс рішень сторін. Ну і, звичайно, без детального та поглибленого вирішення цього питання нам не обійтись. Адже наших жінок потрібно обучати. Не просто казати, що насилля це погано. Так, насилля це погано. Однак, що робити з цим конкретним насиллям, бо ж мало просто звернутись у поліцію, мало просто піти та розлучитись, тому що надалі в тебе життя триває, у тебе дитина на руках, а якщо двоє, троє дітей ... Тому, також, дуже важлива психологічна підтримка, важливо допомагати комплексно. Не просто надавати разову правову допомогу чи консультацію, а безпосередньо допомогти від початку до кінця, враховуючи кожен індивідуальний випадок. Лише тоді жінка зможе впоратись з усим та вийти у нормальне життя".
ІСТОРІЇ: "Жінку дуже сильно бив чоловік і з кожним разом це ставало все жахливіше, й дійшло до того, що одного дня, він так її побив, що жінка цілий місяць знаходилась у реанімації, у неї почався набряк головного мозку та з'явилось дуже багато проблем зі здоров'ям. Після цього, вона просто забрала дитину та пішла до шелтеру. Однак, аби туди потрапити їй довелося тиждень чекати, проходити співбесіду (така собі процедура). Жінка проживала там протягом трьох місяців та працювала з психологом. Разом з тим, людина потребувала якнайшвидшої операції на головному мозку, інакше вона просто могла померти. В цей час, чоловік подав позов до суду на позбавлення її материнських прав. Тоді, все одразу так накопичилось, що одного вечора, вона мені зателефонувала і сказала: "Я дзвоню попрощатися, тому що більше не маю змоги це терпіти, я не розумію, що мені робити, адже перепробувала вже всі варіанти. Тому, стою от тут на підвіконні та хочу вистрибнути з вікна". Ми з нею розмовляли впродовж двох годин і, врешті решт, вона знайшла в собі сили, аби жити далі"
Залишити коментар