Домашнє насильство. Ця тема актуальна завжди. Найчастіше освітлюють проблему, коли потерпілими стають жінки чи діти. Але, за даними сайту Міністерства соціальної політики України, тільки-но за перше півріччя 2021 року було зафіксовано 14 564 випадків насильства, де страждають саме чоловіки. Минулого року постраждали 27 676 представників сильної статті.
Та як так виходить, що звична для всіх "сильна половина людства" — жертви?
Психологи у таких випадках кажуть, що чоловікам особливо складно визнавати насильницький тиск з боку дружини, партнерки, інших членів сім'ї або родичів. Особливо, коли це не фізичне, не економічне, не сексуальне, а саме психологічне насилля.
Психологічне домашнє насилля найскладніше довести та притягнути кривдницю/ка до відповідальності, при цьому наслідки є завжди дуже травматичними для людини. Це завжди порушення особистих кордонів. Іноді в формі відкритої агресії, а іноді в більш прихованій формі – знецінення, акцент на слабкі місця партнера, тиск на «больові точки», або помста у вигляді дій, які ображають або дратують. Це все викликає моральні страждання, змушує накопичувати агресію у відповідь, або просто виливати її на партнера
Як допомогти чоловікам у таких випадках?
Ми звернулись за консультацією до психологині та гештальт-терапевки Світлани Остапцової. Спеціаліст звертає увагу, що у її кабінеті у більшості випадків опиняються люди, коли вже настає «точка кипіння», і далі неможливо витримувати напруження. Частіше за все, немає усвідомлення, з якого моменту все почалось. Є наслідки психологічного насильства, які хочеться більше не відчувати.
1. Показати партнерам їх спосіб взаємодіяти.
Будь який психолог помічає і своїми запитаннями шляхом віддзеркалює ті процеси, які відбуваються в комунікації.
«Це дуже складний етап. Адже люди звикли до певної форми спілкування — це стає автоматичним, тут мало усвідомленості. Потрібні час, витримка і професіоналізм, аби допомогти партнерам змістити фокус уваги на питання: "В чому моя відповідальність за те, що наші відносини деструктивні?», — зазначає Світлана Остапцова.
2. Важливо допомогти парі зробити невидиме видимим.
Тобто допомогти назвати способи їх взаємодії словами, і виявити почуття, які за цим стоять. Іноді за фразою "Я просто так жартую" криється "Я хочу помститися за знецінення мене на спільній вечірці перед друзями". Це зовсім інший відтінок. І визнати подібне не завжди просто.
«Багато говорять про те, що не варто терпіти, мовчати, боятися оприлюднення. І здається, все просто: є прояви насильства в стосунках – треба про це сказати. Звичайно, все не так просто. Сім'ї часто треба допомога спеціаліста, не кожен може сам висловити свої почуття та думки.”, - уточняє Світлана Остапцова.
3. Показати, що є здорові способи висловлювання своїх почуттів і потреб.
Ці способи вкрай прості: слова замість претензій, пряме прохання замість натяків, форма "Я — повідомлення" замість крику.
«Варто запам’ятати, що не лише партнер, але і способи взаємодії в парі – це результат вибору, який робить кожна людина. Якість цього вибору залежить від багатьох факторів і умов життя. Усвідомлення і робота над цими факторами — особиста і добровільна відповідальність кожної людини. Так, це праця, яка потребує немалих зусиль і часу», — підкреслює Світлана Остапцова.
Чи буде результат?
“У мене є історії, коли вдалося врятувати стосунки, бо пара вчасно вирішила записатися на прийом до психолога.», — говорить Світлана Остапцова.
Психологіня пригадує один випадок, як до неї звернулася пара, що стикнулась з даною проблемою в стосунках. Марія і Сергій (імена змінені) жили разом чотири роки, але, за їх словами, стосунки між ними із самого початку складались конфліктні.
«Сергій жалівся, що багато часу приділяв роботі, повертався додому пізно і був дуже втомленим: "Я хочу відчувати, що в мене є дім і дружина, що я можу розслабитись і відпочити. Натомість, приходячи додому, я чув претензії, крики, звинувачення в тому, що я проводжу час не на роботі, а невідомо де. Хоча я не надавав приводи для ревнощів або сумніву", — розповідає Світлана Остапцова.
На прийому у спеціаліста Марія поводилася агресивно відносно чоловіка. Вона перебивала під час його розповіді, підвищувала тон, договорювала фрази замість чоловіка, замінюючи його думки власними: "Ти весь час вигадуєш якісь справи, аби не повертатися додому раніше!" або: "Ти прикидаєшся втомленим, бо не хочеш спілкуватися зі мною і планувати щось спільно".
«Вже на цьому етапі відносин пара не може вибудувати діалог, бо страждання і невдоволеність стосунками викликає емоційну напругу між подружжям. З часом це перетворюється на певний фон негативних емоцій. В такому випадку стає не можливо взаємодіяти конструктивно й за рахунок цього виникають нові суперечки. Так замикається коло, в якому опинилась пара. Ось тому вони звернувшись до мене», — розповідає психологиня та гештальт-терапевт Світлана Остапцова.
Отже, Марія відчувала брак уваги з боку чоловіка, через це в неї виникали ревнощі і негативні думки. В результаті, вона відчувала обурення, образу й починала сварку, коли чоловік з’являвся вдома. А Сергій, який матеріально забезпечував себе і дружину, хотів емоційного тепла, підтримки й відчуття власної цінності в родині. Замість цього він чув образи, звинувачення і докори, який сприймав як психологічний вид домашнього насилля проти нього.
«Потрібен був певний час, для того, щоб Марія і Сергій почали проговорювати один одному власні потреби, почуття і бажання. Вони розповідали, що бували й такі моменти, коли хотілось знову виплеснути агресію або замкнутись в собі. Під час занять вони почали розуміли, що та стратегія не дасть нового результату», — говорить психологиня та гештальт-терапевт Світлана Остапцова.
Згодом спеціаліст дізналася, що пара стала проводити разом більше часу, відпочивати у вихідні в спільній компанії друзів. Час від часу в них виникали конфлікти і непорозуміння, з якими складно було впоратись. На сеансах у спеціаліста вони продовжували обговорювати це, з’ясовували, що відбувалось з кожним із них. Таким чином, вони більше дізнавались один про одного і формували конструктивні правила спілкування.
На прикладі цієї історії можна зрозуміти, що психологічне насильство з’являється там, де немає відкритого діалогу.
Марія, як виявилося, мала складний досвід стосунків в родині. Батьки, на жаль, не змогли надати їй прикладу підтримки, прийняття її почуттів як нормальних і тих, що мають право бути. Тому, у стосунках із Сергієм вона почала «відкриту війну», вимагаючи уваги і визнання своєї цінності.
Зрозумівши і визнавши власний відсоток відповідальності, можливо шукати інші, нові варіанти взаємодії. Для цього потрібна певна гнучкість особистості, бажання змінюватись і тим самим впливати на стосунки.
Є також багато «підводних каменів», наприклад, психологічний супротив, вплив травматичних факторів попереднього життя, темперамент і характер. Сумно визнавати, що іноді сім’ї руйнуються через «невидимі» причини, які так і не стають очевидними. А значить, і не мають шансів бути виправленими.
Добре, що герої цієї історії знайшли в собі сили визнати кожен свою відповідальність за власну поведінку в спільних стосунках. Адже це шанс змінити життя на краще», — зазначає психологиня та гештальт-терапевт Світлана Остапцова.
Василіса Л.
Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» і не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
This material was prepared as part of the «Everyone has to be protected» project implemented by the NGO «Ukraine needs you» supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of the sole responsibility of NGO «Ukraine needs you» and do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
Марта Чумало
Описаний у статті кейс не є випадком психологічного насильства.