Ми вже спілкувалися з Павлом і вирішили продовжити нашу розмову. Цього разу, ми говорили про місцеве самоврядування.
На початку розмови Павло акцентував, що тема самоврядування дуже об’ємна і вона зачіпає практично всі сфери життєдіяльності людини. Від пологового будинку до кладовища, а все, що поміж ними – це компетенція муніципалітету. Якщо ми говоримо про наше життя і одержання повсякденних публічних послуг, які діляться на державні і муніципальні, то можна порахувати, що дев'яносто відсотків з цих послуг - це послуги, які надає муніципалітет за бюджетні гроші. Це послуги, які нам надає влада, яку ми обрали на місцях. Це і є суть місцевого самоврядування.
Десять відсотків – це державні послуги. Це армія, яка нас захищає, поліція, державні установи, все це – коло державних послуг. Всі інші послуги - у місті, селищі або в селі.
Наприклад візьмемо охорону здоров’я. В період карантину основна увага була приділена цій темі. Охорона здоров'я має виняткове значення, це делеговані повноваження і, як сказано в Законі про охорону здоров'я, це зона відповідальності держави. Держава прийняла на себе функцію забезпечити охорону здоров'я в країні своїм жителям. Але при цьому, держава правильно прорахувала, що ефективніше це вийде у представників влади на місцях і делегувала повноваження муніципалітету, або районним державним адміністраціям. Щоправда, залишилися невирішеними фінансові питання.
Пандемія COVID-19 показала, що ця непомітна у звичайному житті сфера, насправді критична для нас. Кожен з нас може потрапити в лікарню і там не отримати якісного обслуговування. В усьому світі фундаментом охорони здоров'я є своєчасна діагностика. Це те, від чого ми відмовились, а розвинені країни, навпаки удосконалюють.
Як приклад, летальність від онкології: Іспанія – 15%, в Україні– 75 %. Чому така велика різниця? Тільки тому, що в Іспанії своєчасна діагностика, яка дозволяє досить ефективно подолати хворобу на первинній стадії.
Якщо взяти первинну ланку – поліклініки та амбулаторії, це ті місця, куди людина йде в першу чергу з проблемами, які виникають зі здоров’ям: пройти діагностику, зробити щеплення та інше. Ось ця сфера в Україні практично провальна.
Друге - це амбулаторне лікування, коли людина знаходиться вдома і ходить до поліклініки на процедури чи денний стаціонар. Хороша і правильна форма лікування, але на сьогодні вона стала менш доступною.
Третє – швидка допомога. Це взагалі можна не коментувати. Після реформи ніякій критиці цей напрямок не піддається. Як підсумок, на швидких зараз нема кому працювати, немає лікарів, молодшого персоналу.
І останнє – це те, що було завжди, але сьогодні стало критичним - друга ланка медичного обслуговування. До реформи стаціонари були у кожному районі, але зараз на чотири райони він один. Та ж сама ситуація з пологовими будинками і дитячими лікарнями. Основна проблема в логістиці: немає прямого сполучення між пунктами, де розташовані опорні стаціонари, і людям потрібно добиратися декількома перевізниками.
Є ще одна проблема, про неї мало говорять, але вона існує - це спеціалізовані диспансери, яких один чи два на всю область: тубдиспансер, онкодиспансер, психдиспансери. Спеціалізовані диспансери фінансуються з обласного бюджету. По цих закладах теж «пройшлися реформою». Особливо це стосується туберкульозних та психдиспансерів.
Ось така ситуація на зараз. Щодо Білої Церкви, в якій мер вважає логічним укладати бруківку в період кризи, тому що це помітно. В місті чотири міських лікарні і вони фінансуються за залишковим принципом, то це рано чи пізно «вистрелить». Тут повинні бути пріоритети: бруківка чи здоров’я.
Медичну реформу провалено, і що потрібно робити?
Я сподівався, що реформу хоча б поставлять на паузу, адже на прес-конференції Президент України Володимир Зеленський заявив, що реформу провалено.
Правильно було зроблено, що медицину передали самоврядуванню і фінансування медичних установ тепер залежить тільки від мера та громади. Наскільки правильно жителі громади оберуть мера, настільки якісним буде і медичне обслуговування.
В ОТГ є нюанси. Об'єднані територіальні громади змушені будуть економити. Територія громад велика, є такі, які об'єднали до двадцяти сіл. У кожному є ФАП з двома - трьома медичними працівниками. Є лікарня в районному центрі. І ось, ситуація, - сидить мер, у нього певний бюджет на рік, і у нього є проблемні витрати на медицину і освіту, при цьому, його мотивують скорочувати ФОПи. Населення похилого віку не поїде в район за медичними послугами.
Те ж саме і зі школами. За великим рахунком, третю сходинку потрібно скорочувати, бо не правильно, щоб одна людина викладала фізкультуру, фізику та іноземні мови, це не нормальна освіта, вона просто відсутня. На якомусь етапі дітей потрібно переводити в нормальну, велику школу, але при цьому дитячі садки повинні бути в кожному населеному пункті. Бо зараз на чотири райони буде один? А має бути у кожному селі садочок і початкова школа.
Що потрібно робити? Перш за все, як планувати реформу, потрібно порадитися з містами. Я не кажу, що рішення на державному рівну повинні приймати мери, але консультуватися потрібно.
І наостанок трохи про помилки.
Головна - це добровільність об’єднання. Потрібно було у 2015 році всіх примусово змусити створити ОТГ та провести вибори. І друга помилка – це те, що залишили районну владу. Потрібно виправляти ці помилки і тоді, можливо, буде вдала не тільки реформа охорони здоров’я, а й реформа самоврядування.
Після нашої розмови, щодо провалу медичної реформи, Президент України, Володимир Зеленеський підтвердив все про що ми говорили
і що далі ...
Залишити коментар