Ольга Мотінова: "Ми веземо до сірої зони допомогу, духовну культуру. Ми веземо туди Україну"

До 2014 року пані Ольга уособлювала собою справжнього підприємця з чималим багажом знань та 25-річним досвідом за плечима. Очолюючи Громадську організацію "Об'єднання підприємців "Час бути разом", Ольга Мотінова як керівник точно знала, чого хоче від життя, та завжди дбала не лише й не стільки про себе як про оточуючих її людей.

У травні 2014 вимушено переїхавши з міста Красний Луч, що на Луганщині до міста Києва, пані Ольга своїм життєвим принципам та переконанням не змінила. Залишивши у минулому підприємництво, жінка твердо вирішила піти у громадський сектор, займатись волонтерською діяльністю та допомагати не лише переселенцям і атовцям, а й пересічним українцям. 

Пані Ольго, розкажіть, будь ласка, чим займається Ваша Громадська організація "Координаційний Центр Допомоги"? 

У колективу нашого Координаційного центру допомоги як завжди сила-силенна справ. Ми допомагаємо переселенцям, атовцям, сім'ям загиблих. Також, Центр опікується Дитячим будинком Вишгородського району, допомагає інвалідам, багатодітним родинам, навіть кияни звертаються по допомогу.

Інформаційна довідка: 

Координаційний Центр Допомоги - благодійна платформа, яка утворилася внаслідок об'єднання НГО "Бізнес-Перспектива", НГО "Об'єднання підприємців "Час бути разом", НГО "Координаційний центр допомоги" та незалежної громадської ініціативи "Друзі України". Всі організації учасники зберегли власну незалежність, однак, скоординувалися заради спільної та надзвичайно актуальної в наш час мети - допомоги учасникам антитерористичної операції на Донбасі та їхнім родинам, вимушеним переселенцям із зони бойових дій. 

У процесі роботи Центр значно розширив свою діяльність. Тепер, він допомагає не тільки людям, які постраждали внаслідок війни на Сході, але й дітям без батьківської опіки, особам з інвалідністю, іншим малозахищеним верствам населення, про яких, на привеликий жаль, держава нині піклується недостатньо. Центр надає психологічну, юридичну, медично-оздоровчу, гуманітарну, культурно-просвітницьку та багато інших видів допомоги. Також, сприяє працевлаштуванню учасників АТО, вимушених переселенців.

Напрямки роботи Координаційного Центру: впровадження реабілітаційних програм із метою соціальної адаптації; проведення культурних, освітніх, оздоровчих та інших заходів; сприяння в отриманні гуманітарної, правової, медичної, соціальної допомоги, пільг, знижок на товари народного споживання і тому подібне.

З метою отримання допомоги, слід завітати до Центру у місті Києві за адресою: вул. Зоологічна, 6-А, та разом із координатором створити особисту соціальну картку, спільно визначивши всі питання, що потребують вирішення.

Усі послуги Координаційного Центру Допомоги є безкоштовними.

За три роки свого існування Громадська організація "Координаційний Центр Допомоги" може порадувати своїми результатами? 

Так, звичайно, й не аби якими. Від нашої організації я увійшла до складу Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб в якості куратора. В цілому, Координаційний Центр надає чималу кількість послуг і на його обліку перебуває велика кількість людей. Крім того, ми їздимо як до сірої зони, так і на передову. Хочу зауважити, що це не лише гуманітарні місії, а й духовні, адже концертна програма вже давно стала невід'ємною частиною усіх наших відвідин. Також, декілька грантів, в яких ми одержали перемогу спільно з іншими громадськими організаціями - це те, чим ми можемо пишатися. Серед них, зокрема, проект "Як відкрити власну справу". Тож, одяг, продуктові набори, концерти та театри,  безкоштовна медична консультація - це невичерпний перелік тих послуг, які надає наша громадська організація.

Пані Ольго, скажіть, будь ласка, на Вашу думку, яке найбільше й найважливіше досягнення Ви зробили за час роботи в Громадській організації "Координаційний Центр Допомоги"? 

На нашу думку, для того, щоб інтегрувався Донбас, нам потрібно зробити все необхідне тут, щоб переселенцям стало краще жити, й щоб усі інші території захотіли повернутись до України. І ми це робимо. Ми допомагаємо нашим землякам, їдемо до сірої зони. До літніх людей, дітей, молоді, зневірених, вагаючихся людей, які вже не розуміють, де правда, а де брехня, для того аби вони знали, що потрібні Україні та не покинуті нею на призволяще. Аби вони знали та розуміли, що ми - такі ж самі як вони, а Донбас - це Україна. Ми веземо туди допомогу, духовну культуру. Ми веземо туди Україну. 

"Для того, щоб інтегрувався Донбас, нам потрібно зробити все необхідне тут, щоб переселенцям стало краще жити, й щоб усі інші території захотіли повернутись до України. І ми це робимо. Ми допомагаємо нашим землякам, їдемо до сірої зони. До літніх людей, дітей, молоді, зневірених, вагаючихся людей, які вже не розуміють, де правда, а де брехня, для того аби вони знали, що потрібні Україні та не покинуті нею на призволяще. Аби вони знали та розуміли, що ми - такі ж самі як вони, а Донбас - це Україна. Ми веземо туди допомогу, духовну культуру. Ми веземо туди Україну"

Я знаю, що там люди на нас чекають, і що тут до нашої організації всі нужденні можуть у будь-який час звернутись. І я пишаюся тим, що ми, переселенці, змогли "взяти себе в руки" та знайти в собі сили допомагати людям, й не лише переселенцям, а всім, хто цієї допомоги потребує. Адже, головне, не просто йти вперед, головне - не забувати про людей, і про тих, що тут, і про тих, які знаходяться там.

Що найбільше дивує в Вашій роботі? Як на Вас, чи має вона недоліки? 

Напевно, дивує те, що хочеться обійняти те, що обійняти не можна. Недоліком, напевно, є втома, яка з роками все більше і більше накопичується. Розумієте, з року в рік ми живемо сподіваннями, що влада нарешті нас почує, побачить, що ми є, і заслуговуємо на повагу. Адже ми прийняли сторону України та хочемо й надалі "тримати стрій". І я по справжньому вдячна тим людям, які не байдужі до таких організацій, як наша. Вони дійсно допомагають. І це не політики, які не стільки допоможуть, скільки використають це як піар-хід. Це приватні підприємці, бізнесмени, меценати, які готові віддати частку себе тим організаціям, які дійсно "живі" й за якими є люди. Таким як ми, вони готові допомагати конкретними діями та конкретними вчинками. Адже, вони не хочуть аби люди їхали з України, а навпаки, намагаються зробити все, для того, щоб українці лишилися на своїй рідній землі, розвивалися та творили.

"Я по справжньому вдячна тим людям, які не байдужі до таких організацій, як наша. Вони дійсно допомагають. І це не політики, які не стільки допоможуть, скільки використають це як піар-хід. Це приватні підприємці, бізнесмени, меценати, які готові віддати частку себе тим організаціям, які дійсно "живі" й за якими є люди. Таким як ми, вони готові допомагати конкретними діями та конкретними вчинками.  Адже вони не хочуть аби люди їхали з України, а навпаки, намагаються зробити все, для того, щоб вони лишилися на рідній землі, розвивалися та творили"

Також, мене дивує, коли деякі люди кажуть, що втомилися від війни. Тоді, я у них питаю, а що ви зробили? Може купили хоча б одну упаковку чаю та передали на фронт? Чи може намалювали зі своєю дитиною малюнок та надіслали атовцю, кожен з яких, до речі, дуже цього потребує, по-особливому радіючи дитячим малюнкам. Крім того, діти повинні знати, що у нас йде війна й пам'ятати про це. Це дорого для мого серця, розумієте. Дорого те, що бійці чекають на нас, люди в сірій зоні чекають на нас, дякуючи нам за те, за що не повинні дякувати. Певно, така місія нашої громадської організації, і я цим пишаюся.

"Особисто для мене дорого те, що бійці чекають на нас, люди в сірій зоні чекають на нас, дякуючи нам за те, за що не повинні дякувати. Певно, така місія нашої громадської організації, і я цим пишаюся"

Чимала кількість громадських організацій, головним напрямком діяльності яких є допомога переселенцям та атовцям, насправді не виправдовують очікувань та не приносять бажаних результатів. На Вашу думку, чому так відбувається?

Скажу так, до прикладу, у представників нашої громадської організації немає часу відвідувати різні заходи, тому що ми знаємо, що у нас є купа важливих справ, вирішення яких завжди стоїть для нас на першому місці. Загалом, навіть немає коли "глянути в гору". Разом з тим, на привеликий жаль, існують громадські організації, які такими є лише на папері. Прийти поголосувати на круглих столах - це єдине, в чому вони майстри. Коли ж у них запитуєш "Кому і які послуги ви останній раз надавали?", то у відповідь чуєш лише тишу. Прикро, але таких організацій дуже багато. 

"Наше суспільство повинне позбавитись "споживчого" відношення. Адже, треба вміти не лише брати, а й щось віддавати натомість. Будуть це продукти для відправки на фронт, чи то речі для переселенців, а можливо, дитячий малюнок для мужнього бійця, неважливо. Все і кожен має значення"