Оксана Алістратова: «Одного разу мене спитали чи не бажаю я познайомитись з таким видом діяльності як громадські організації, на що я відповіла, чому б і ні. Раніше, я не знала, що ті гуманітарні проекти, які роїлись в моїй голові, і які я не мала змоги реалізувати через державні інституції, як виявилось можна реалізувати за допомогою громадського сектору. Тож, ми з колегами створили громадську організацію. Згодом, за певних обставин, я зрозуміла, що навіть люди добрі, чесні, відповідальні, можуть стати жертвами торгівлі людьми. У 2003 році я опинилась на тренінгу з попередження торгівлі людьми в Молдові і вже потім сама стала ініціатором подібної програми у Придністров’ї. І, насправді, я у захваті від того, що можу допомогти стільком людям. Протягом 13 років наша Гаряча лінія отримує більш тисячі дзвінків на рік. Це означає, що 13 тисяч осіб, дізнались про те, що таке торгівля людьми та як туди не потрапити»
Про початок війни та передумови конфлікту
Оксана Алістратова: «З початком війни, у 1992 році, я знаходилась та території Придністров’я. Однак, можу з впевненістю сказати, що нагнітання обстановки відбувалося ще раніше, тоді, коли розпався Радянський Союз, а Молдова тільки починала свою державність. Звичайно, в той час, у повітрі вітали нотки конфлікту, але люди не думали про те, що може щось статися, це було дуже несподівано для всіх. Хоча, передумови конфлікту, як я вже казала, беруть свій початок ще за радянських часів. Той інтернаціоналізм, який нам тоді вселяли, він згладжував та приховував невдоволення людей тим, що одні національні групи були менш представлені в керівництві за інші. Особливо молдавська, українська, болгарська та інші, на мій погляд, почувалася не достатньо комфортно вже з самого дитинства. Хоча, населення Республіки Молдова дуже багатонаціональне, як і всіх колишніх республік. Крім молдаван там проживає багато гагаузів, українців, росіян, поляків, болгар, румун, євреїв. Колись, налічувались цілі міста з великим представництвом єврейської національності».
«Передумови конфлікту беруть свій початок ще за радянських часів. Той інтернаціоналізм, який нам тоді вселяли, він згладжував та приховував невдоволення людей тим, що одні національні групи були менш представлені в керівництві за інші, особливо нація країни, молдавська, українська, болгарська та інші, на мій погляд, почувалася не достатньо комфортно вже з самого дитинства»
«У 1992 році, коли все починалось, я працювала музичним керівником у дитячому садочку, ходила на роботу, продовжувала займатись дітьми та працювати, але всі ми були не аби як стурбовані даною ситуацією. Адже, практично за 15 кілометрів від нас проводилась військова операція. Я навіть не знаю навіщо її розпочали. Насправді, ніхто не знає, хто перший почав стріляти. Одні кажуть ті стріляли, інші кажуть – ці стріляли. Однак, я знаю напевне, що були запрошені стрілки з інших країн. Наприклад, приїздили прибалтійські снайпери, розміщались прямо в Тирасполі та стріляли. Ще раз хочу наголосити на тому, що цивільне населення не було готовим до такого розгортання подій і не хотіло цього».
«Насправді, ніхто не знає, хто перший почав стріляти. Одні кажуть ті стріляли, інші кажуть – ці стріляли. Однак, я знаю напевне, що були запрошені стрілки з інших країн. Наприклад, приїздили прибалтійські снайпери, розміщались прямо в Тирасполі та стріляли у тираспільчан. Ще раз хочу наголосити на тому, що цивільне населення на обох берегах Дністра не було готовим до такого розгортання подій і не хотіло цього»
«Лише через роки, люди з обох берегів починали потроху розуміти, що для Республіки Молдова економічна незалежність в найближчому майбутньому не передбачається. У Придністров'ї також … У світі не існує жодної економічно незалежної країни, всі країни між собою дуже тісно пов’язані, а тим паче країни колишнього Радянського Союзу. Однак, це зараз я так про це розмірковую, а тоді, у 1992 році, що я могла розуміти. І я була за те, щоб Придністров’я існувала як окрема країна, тому що я вважала, що немає необхідності в дискримінації людей за ознакою мови. Разом з тим, я бачила, що соціально-економічний розвиток більш важливий, ніж визначити хто ти за національністю. Судячи з того, що я чула від наших ЗМІ, конфлікт розпочався через те, що молдавська влада наполегливо вимагала виключити використання російської мови, а також, аби всі ключові посади займали молдавани, а всі росіяни, по можливості, повинні були виїхати. Однак, зараз, я гадаю, все це відбулось не через мову, а саме через політичні та економічні інтереси. Розумієте, мої родичі по лінії батька мешкають в Республіці Молдова, але родичі матусі мешкають у Придністров’ї. І якимось чином, хтось, зміг вселити народу думку про те, що людину можна оцінювати лише судячи по тому, до якої національності вона належить. Це призвело, зокрема, до того, що багато сімей, в яких одне із подружжя належало до російської національності, врешті решт, розпалися або переїхали в Росію чи в Європу, чи за океан. Молдавська земля втратила багато від того, що люди поїхали тоді і до сих пір продовжують покидати цей благодатний край.
Про завершення війни та економічну блокаду
Оксана Алістратова: «В той момент як бойові дії закінчилися, а відбувалося це порівняно швидко, Придністров’я було ізольоване зі сторони Республіки Молдова, у свою чергу, зі сторони України у нас була свобода, тому що Україна прийняла біженців із Придністров’я та досить довгий час надавала економічну підтримку. З початку 2000 року існує певна економічна блокада, адже митну печатку Придністров’я, вже давно не визнають. Тепер вимагаються молдавські митні печатки. Це означає, що економічно бізнес зобов’язаний декларувати свої товари митницею Молдови. Однак, в Придністров’ї існують усі свої інститути влади, тому, існують складнощі з митним оподаткуванням товарів. Тож, з кожним роком все складніше Придністров’ю бути економічно незалежним.
До речі, коли розпочалися різного роду риторика на тему, що Придністров’я це «чорна діра», і що тут зосереджена вся контрабанда, то, на мій погляд, не можна виключно його робити відповідальним за це. Адже, контрабанда означає нелегальний перетин кордну, а кордони у Придністров’я два – з Молдовою та з Україною. Тож, куди контрабанда? Або Україна- Придністров’я-Україна, або Молдова-Придністров’я-Молдова, або Україна-Придністров’я-Молдова. Це були схеми міжнародні, тому лише Придністров’я не може бути відповідальним за ці контрабандні схеми.
Зараз, я працюю в сфері попередження торгівлі людьми, і ми відзначаємо, що працюють міжнародні схеми, і їх не цікавить національна безпека тієї чи іншої країни, їх цікавить виключно економічний інтерес.
Якщо говорити про людей, на той момент, коли тільки припинились воєнні дії, вони ставились один до одного з не аби якою пересторогою. Сказати, що люди почали з радістю зустрічатись та казати, що слава Богу мир, ні, такого не було. Багато хто й досі не їздить до Придністров’я, хоча це абсолютно мирна територія. Навіть зі своїми родичами ми цю тему ніколи не обговорювали, лише питали як здоров’я, як справи на роботі й таке інше, буденне, а люди, які хотіли миру, ніколи про це не говорили».
«Якщо говорити про людей, на той момент, коли тільки припинились воєнні дії, вони ставились один до одного з не аби якою пересторогою. Сказати, що люди почали з радістю зустрічатись та казати, що слава Богу мир, ні, такого не було. Багато хто й досі не їздить до Придністров’я, хоча це абсолютно мирна територія. Навіть зі своїми родичами ми цю тему ніколи не обговорювали, лише питали як здоров’я, як справи на роботі й таке інше, буденне, а люди, які хотіли миру, ніколи про це не говорили»
«Коли все почалося багато людей із Придністров’я, які хотіли продовжувати свою діяльність в молдавомовній сфері, переїхали до Республіки Молдова. Навпаки був рух із іншої території Республіки Молдова – люди з Молдови переїжджали жити до Придністров’я, тому що їм було комфортніше працювати і в російськомовному середовищі. Навіть керівники підприємств переїжджали жити та живуть в Придністров’ї. У цих людей з’являлась можливість отримати громадянство Росії. Що це означає? Якщо це люди пенсійного віку, вони можуть отримувати хорошу російську пенсію, адже звичайна людина, також, не переймається національними інтересами, вона вирішує питання свої та своєї сім’ї. І, якщо люди, які керують країною не турбуються про порядок в країні, вони починають залучати непрофесіоналів у політичну сферу та політичну дискусію, не даючи їм права приймати рішення. А політична дискусія пронизує наше життя постійно, починаючи з того моменту, як ми отримуємо паспорт. Для того, щоб виїхати закордон нам необхідно обов’язково отримати паспорт іншої країни, не Придністров’я. Чи то Молдови, чи то України, чи то Росії, чи то будь-якої іншої країни».
Про те, яким чином припинився військовий конфлікт та його наслідки
Оксана Алістратова: «Російська армія, яка знаходилась на той момент у Придністров’ї, що знаходиться там і зараз, але у дуже зменшеному складі, тому що вона не доповнюється кадрами, а саме, генерал Лебідь, зробив заяву про те, якщо хоч один снаряд полетить в сторону Придністров’я, Російська Федерація, також, почне діяти відповідним чином. До цього, як я розумію, Росія в цих діях участі не приймала.
Даних, щодо точної кількості загиблих у цьому конфлікті з обох берегів Дністра не існує, лише приблизні цифри – майже 1000 людей, серед яких є і цивільні. Я не обізнана у цих питаннях, можу додати стосовно того, що після бойових дій, на території Придністров’я було дуже багато людей у військовій формі. Поступово їхня кількість зменшувалась.
Починаючи з 1992 року й надалі, «розквітла» торгівля людьми, тому всі перебували в цьому незрозумілому стані. Також, хочу зауважити, що економічне зростання Придністров’я після війни було дуже добре, а люди жили набагато краще, ніж в Молдові. Наприклад, тут завжди було тепло. Світло, вода, все недорого, регулярні виплати й таке інше. Потім, знову, як і в інших країнах, виплати припинилися, з’явились картки, це був якийсь хаос. Поступово було створено придністровські гроші, виробилось розуміння, що це гроші звичайні, а ті – валюта.
Як я вже зазначала, дуже багато людей поїхало, після радянських часів в Придністров’ї налічувалось близько 800 тисяч осіб. За результатами нещодавно проведених досліджень, офіційного перепису населення, ця цифра зменшилась до 550 тисяч. Крім того, люди, які живуть в Придністров’ї, розмовляють молдавською мовою тільки в побуті, на роботі ж офіційна мова – російська. Деякі регулярні офіційні програми на телебаченні і радіо йдуть на молдавському та українською мовами. Навчаємось у російських школах та за російською програмою.
В цілому, тенденції в Молдові такі, що кількість студентів з кожним роком дуже зменшується. Російська Федерація пропонує квоти, за якими діти можуть поїхати на навчання до Росії.
«Національні інтереси держави інколи суперечать особистим інтересам фізичної особи. І фізична особа, не зобов’язана підтримувати ті чи інші національні інтереси країни. На мій погляд, політика утиску громадян за мовною належністю – національно протиприродно. Треба приймати всіх людей, головне, щоб вони були економічно ефективними, культурними, мирними та представляли свою країну як люди, які бажають та вміють жити у мирі з іншими людьми»
Залишити коментар