Журналістам "По той бік діалогу" випала честь зустрітися з найстаршою військовополоненою Мухіною Анастасією Володимирівною, якій 14 червня цього року виповнилося 73 роки, 2 з яких вона провела в полоні і 29 грудня 2019 року після обміну військовополоненими, отримала довгоочікувану свободу.
Про трудові звершення Мухіної Анастасії Володимирівни, втрату близьких людей, появу в Луганську проросійських рухів, початок війни, час проведений у полоні та всі нелегкі випробування, які довелося пережити і доводиться переживати вже сьогодні сильній, вольовій жінці, детальніше в матеріалі.
Вже у 23 роки пані Анастасія Володимирівна отримала медаль за доблесну працю. Працьовита, вольова жінка йшла по життю ніколи не зраджуючи своїм принципам та поглядам.
"Одного разу, мені зателефонував знайомий з Криму та сказав: Робіть так, як ми, й будете "в шоколаді" - вас приєднають до Росії. На що я відповіла - Донбас ніколи не буде російським, і якщо сюди зайдуть росіяни, то це буде на довгі роки.
Коли приєднали Крим, вже на другий день, почали випускати продукцію Крима зі штрихкодом Росії. Так як я працювала в цій сфері, у мене одразу з'явилось багато запитань, тому я підійшла та спитала:
-Хлопці, штрихкод російський, це як?
-Так, російський, адже це - Росія, - відповіли ті.
-Я розумію, що вас приєднали, однак для того аби виговити штрихкод, потрібно шонайменше пів року, - здивовано запитала Анастасія Мухіна.
На що хлопці відповіли: "Так ми йшли до цього 8 років".
Анастасія Мухіна каже, що в Луганську були тоді і зараз є люди, які, хочь і приїздять на підконтрольну територію нашої держави, однак, Україна їм не потрібна. Вони прагнуть одного - щоб їм хтось за все це платив.
"У моєму під'їзді залишалось п'ять сімей на всю дев'ятоповерхівку. Якось, о другій годині ночі я почула скрегіт, таке враження наче танк заїхав у будинок. Я визирнула у вікно, танка не було, і я заспокоїлась. Лише потім до мене дійшли думки, що БТР, також, несе смерть"
У 2014 році, Анастасія Мухіна, пишучи від руки листівки за Україну, самотужки розповсюджувала їх серед людей, залишала в поштових скриньках, на торгових лотках наприкінці робочого дня, аби люди знали, що Україна їх не покинула.
У 2015 році, пані Анастасія Мухіна поїхала до Лісичанська, де познайомилась зі сміливими та відважними українськими хлопцями, які захищають Україну на передовій. Жінка постійно отримувала ці листівки, сама їх перевозила й самотужки розклеювала на території всіїх чотирьох районів Луганська.
Ці листівки були накшталт об'яв, зміст яких неодноразово спростовувався на телбаченні, та з екранів телевізорів видавався в якості чийогось невдалого жарту.
Так, Анастасія Мухіна працювала до 8 лютого 2018 року, доки жінку не затримали, і, протягом 60 годин з 08 по 10 лютого, проводили її допит, не даючи, навіть скористатися вбиральнею.
"Током мене не катували, вони застосовували інші методи, такі як психологічний тиск.
Якось, мене запитали, чи готова я віддати своє життя заради своїх близьких? Я відповіла - не замислюючись. Можливо, це була моя помилка, тому що потім, дісталося моїм родичам. Іх тримали у підвалі, їх катували, а потім показували мені фотографії, де вони за гратами"
У момент затримання у пані Анастасії Володимирівни, були вилучені всі документи, починаючи зі свідоцтва про народження, завершуючи трудовою книжкою. Забрали навіть медалі, не лише Мухіної, а й медалі її бітьків.
"Та головне не це. Головне, що люди, які прийшли та підтримують Росію - їх не можна назвати людьми. Вони втратили людську подобу, і ставляться до таких як ми - людей, які люблять Україну та готові робити все задля того, аби Україна була єдиною, не поділялась на Схід, Захід, Північь та Південь, з ненавистю. Вони не розуміють, що там де Росія - там розруха, розпач та знищення всього"
Далі буде ...
Залишити коментар