За останні роки Україна досягла справжнього прогресу у кіноіндустрії, випускаючи велику кількість цікавих фільмів, що продовжують западати в душу глядачам. Деякі з них вже були представлені у конкурсних програмах гучних міжнародних кінофестивалів класу А, деякі навіть поїхали із нагородами.
Пропонуємо вам перелік 10 найкращих українських фільмів останнього десятиліття
«Щастя моє» (2010 р.)
Шокуючий, неоднозначний фільм відомого українського режисера Сергія Лозниці («Майдан»), удостоєний призу за режисуру на фестивалі «Кінотавр» 2010 року в номінації на «Золоту пальмову гілку» Канського кінофестивалю 2010 року. Потрібно також зазначити, що це перший український фільм, який опинився в конкурсній програмі Канського кінофестивалю.
Метою цього фільму є занурення глядача у атмосферу пострадянської глибинки. Час ніби зупинився, і для показу цієї культурної трясовини сюжет флешбеком повертає на 65 років у минуле, щоб показати – нічого по суті не змінилося.
Кошмар перебування тут вказується режисером чіткими маркерами з корумпованою і жорстокою міліцією, безкультурними і дикими людьми і, головне, абсурдною по факту, але такою реалістичною для нас ситуацією, коли головному герою – водію-далекобійнику Георгію буквально дають по голові, і він забуває ким він був та де знаходиться.
Далі – якась жінка притягає безмовного і, здається, схибнутого чоловіка, до своєї напіврозваленої хати а-ля дім на куриних ніжках, і починає його експлуатувати, так-би мовити.
Саме у цій кінокартині можна впізнати потворні радянські звичаї з лайкою, брехнями та дискримінацією.
Знятий ручною камерою з "природним" сленгом люмпенів, фільм може шокувати правдою, просто вимагаючи від глядача: "Прокинься!".
«Плем’я» (2014 р.)
"Плем’я" стало другою стрічкою від України після "Щастя мого", яка потрапила до конкурсу Каннського кінофестивалю, але першою, що взяла аж три призи. А потім – ще понад півсотні по всьому світу.
Тако,ж не можна залишити без уваги той факт, шо цей фільм визнаний як найбільш титулований український фільм, він був навіть названий часописом Rolling Stone одним з десяти кращих у світі за останні десять років!
І все через оригінальну ідею зробити повноцінне звукове кіно, але про глухонімих, послуговуючись лише ними в кадрі та лише з їх мовою, тобто без жодного слова.
Історія про перебування і поневіряння хлопця в інтернаті для глухонімих – це сучасний неореалізм, вставлений в жанр екзистенційної драми та криміналу, а підкреслений специфічним швидким рухом камери оператора Валентина Васяновича, з натуралістичними сценами і трагедією у фіналі, він демонструє одну з можливих картин моторошного буття України, за що отримав критику в середині країни, і навпаки – захоплені відгуки з усього світу.
Незвичний і сміливий, шокуючий і майстерний, «Плем’я» став етапним для новітнього українського кіно.
«Брати. Остання сповідь» (2015 р.)
Цей, надзвичайної краси фільм, де наші мальовничі Карпати показують всі свої сезони, від осяйного літа до цілковитої сніжної зими.
Але, історія протистояння двох братів, які не можуть поділити одну жінку, а потім і примиритися в ненависті один до одного, теж вражаюча.
Перенесена зі Скандинавії, історія, спочатку виписана в повісті «Джмелиний мед» Торгні Лінгрена, прижилась в українських горах дуже навіть добре, з тою поправкою, що режисерка і сценаристка, Віка Трофіменко, суттєво доробила літературне першоджерело (на яке, до речі, отримала права особисто від автора).
Вона ввела у розповідь третю сторону, дослідницю фольклору, а потім і сповідницю двох братів, додала святого Христофора, через якого прощення стало головною темою. Це надало фільму християнської глибини.
А у комплекті з мистецтвом кадру, авторством оператора Ярослава Пілунського, "Брати" заслужено посіли місце однієї з кращих вітчизняних картин, 2015 року, показаної в конкурсі фестивалю класу «А» в Гоа.
«Незламна» (2015 р.)
Їй не було рівних в далекому 1941-му році, і ніхто не може зрівнятися з нею і сьогодні. Людмила стала найрезультативнішою жінкою-снайпером в історії. Зі студентської лави Київського університету імені Т. Шевченка вона вирушила на фронт і стала живою легендою.
Любов під нескінченним вогнем противника, дружба з Елеанор Рузвельт, виступ на конференції, що вплинув на результат Другої Світової Війни, бажання жити і страх втратити кохану людину ...
Це реальна історія Людмили Павличенко - легендарної жінки-снайпера. Солдати йшли в бій з її ім'ям на вустах, а вороги влаштовували на неї полювання.
Кіборги (2017 р.)
Нарешті з’явилася можливість подивитися онлайн найгучнішу українську прем'єру 2017 року. Картина Ахтема Сеітаблаєва розповідає героїчну подію в історії сучасної України — захист Донецького аеропорту протягом вересня 2014-січня 2015 року.
За залізну витривалість, незламну вдачу і відданість, військових, що утримували оборону протягом 242 днів, назвали кіборгами.
Брама (2018 р.)
Містичний трилер Володимира Тихого, що одночасно є й складною соціальною драмою, відмічений дивовижним перевтіленням української актриси Ірми Вітовської.
У Чорнобильській зоні відчуження, у старій хаті, живе баба Пріся, мама Слава і син Вова. Баба Пріся (саме її грає Ірма Вітовська) — голова родини. Вона товаришує із русалками, їсть галюциногенні гриби і має таємні знання.
«Додому» (2019 р.)
Фільм, під час перегляду якого можна було б почути, як падає голка, якби вона впала. Міжнародна прем'єра картини відбулася у конкурсній програмі Особливий погляд Каннського кінофестивалю 2019, а на ОМКФ 2019 фільм отримав Гран-прі.
Роадмуві Нарімана Алієва розповідає історію кримського татарина, який разом із молодшим сином везе до Криму тіло старшого сина, що загинув, захищаючи Україну на Донбасі. Фільм знятий трьома мовами, а саме: кримсько-татарською, українською і російською. Завдяки неймовірній акторській грі Ахтема Сеітаблаєва фільм перетворився не тільки на щемливу історії стосунків батьків і дітей, і відповідь на питання «Чий Крим», але й допомагає знайти відповідь на питання «Хто я?».
«Ціна правди» (2019 р.)
Прем'єра історичної драми польського режисера Агнешки Холланд відбулася на Берлінале 2019. Фільм розповідає реальну історію валійського журналіста Гарета Джонса, що таємно відвідав Україну у розпал голодомору 1932−33 років і першим у західній пресі розповів правду про геноцид українського народу.
Сценарист картини Андреа Халупа, як і режисер фільму наголошують, що в першу чергу, цей фільм про журналістську професійну етику в тлумаченні подій.
«Гуцулка Ксеня» (2019 р.)
У 2019 році у прокат вийшов фільм Олени Дем’ яненко «Гуцулка Ксеня», створений за мотивами легендарної оперети Ярослава Барнича.
«З Америки до Ворохти прибуває група американців з важливою місією – знайти наречену для молодого Яро. Батько юнака залишив заповіт, за яким Яро отримає у спадок мільйон доларів, якщо одружиться зі свідомою українкою. Чи вдасться хлопцеві знайти справжнє кохання?», – йдеться у синопсисі фільму.
Значна частина подій відбувається у готелі «Оселя Говерла», якою керує Іван Синиця (актор львівського театру ім. Леся Курбаса Олег Стефан). Афіша у стилі арт-нуво, яку він вішає буквально у перших кадрах, стає таким собі камертоном картини: це Гуцульщина 30-х, з модерними курортами, пляжами, гімназіями, сучасною залізницею та потягом до Відня. Усього цього нам не покажуть (хіба потяг та відомий міст у Ворохті потраплять у кадр). Проте, настрій фільму є саме таким.
І цей бекграунд відчувається. Містком з тих, 30-х до нас, сьогоднішніх, є пісні у виконанні Dakh Daughters. Вони ніби-то і виступають на сцені «Говерли». Проте, кожна їх пісня стає окремим кліпом. Вони є коментаторами, провісниками, гінцями, мольфарками, відьмами, виконуючи, по суті, роль античного (ну або оперного) хору та відповідаючи у фільмі за нерв та неспокій.
«Мої думки тихі» (2020 р.)
Трагікомедія українського режисера Антоніо Лукіча стала справжньою сенсацією 2020 року. Фільм двічі повертався в широкий прокат, зібравши майже 10 млн грн., що для артхаусного кіно доволі багато. Всього за час прокату фільм подивилося більше 100 тисяч осіб.
Головний герой фільму Вадим, намагаючись змінити своє життя, отримує замовлення від канадської компанії звукозапису записати голоси тварин, і серед них таємничого рахівського крижня. На пошуки загадкової птиці він вирушає на Закарпаття. Компанію у поїздці йому складає мама, роль якої майстерно виконала Ірма Вітовська. Фільм розповідає історію стосунків матері і сина, що в подорожі примиряються один з одним і водночас із собою.
Під час прокату у мережі навіть запустили хештег #зводимамувкіно.
Отже, цей фільм замикає список кращих українських кінокартин.
Також, можна з впевненістю сказати, що на них українські режисери не завершують нас дивувати та будуть й надалі розвивати виробництво вітчизняного кіно, яке ми зможемо оцінити вже найближчим часом.
Залишити коментар