Ми живемо за часів, коли будь-які розмови про майбутнє впираються в енергетику та економіку. Сьогодні питання енергетики стоять на порядку денному майже кожної країни, і це не випадково. Без сталого доступу до ресурсів та технологій немає розвитку, а отже, немає й конкурентоспроможності. Кон'юнктура змінюється буквально на очах, якщо раніше вона диктувалася «графіками» та прогнозами глобальних гравців на кшталт Goldman Sachs, то сьогодні ми самі бачимо напрямок цих змін, відчуваємо їх на рівні повсякденності.
Світ увійшов до фази, де ілюзій більше не залишилося. Імітувати прогрес чи стабільність стає неможливо, надто багато факторів розкрито та надто прозоро. Економічні цикли прискорилися, політичні рішення б'ють по світових ринках моментально, а суспільство реагує на ці удари дедалі нервовіше. У такій ситуації головне питання — не лише в тому, куди рухається економіка, а й у тому, як ми як люди залишаємося адекватними в цій турбулентності.
Адекватність на сьогодні стала дефіцитом. Ми бачимо, як різні групи суспільства по-різному розуміють цей термін, для одних це раціональність і тверезий розрахунок, для інших здатність пристосуватися і вижити в хаосі, а для третіх взагалі питання віри чи емоцій. Але, якщо говорити відверто, без мінімальної загальної адекватності не може бути ні діалогу, ні довгострокового розвитку.
Економіка, енергетика, суспільство - все це ланки одного ланцюга. Світ глобалізований настільки, що рішення у Китаї відкликаються в Європі, кризи в Латинській Америці впливають на Африку, а військові конфлікти на Близькому Сході піднімають ціни на енергоносії для всього світу. Ми не можемо розглядати країни чи регіони ізольовано, глобальна кон'юнктура тягне у себе кожного.
Але саме тут криється парадокс. З одного боку, глобальна взаємозалежність дає шанси: кооперація, спільні технології, розподіл ресурсів. З іншого боку, вона перетворює світ на величезну систему, де збій в одній ланці призводить до ланцюгової реакції, що обрушує все. І в цьому сенсі людству треба терміново вчитися нової адекватності — адекватності приватної, а глобальної.
Особисто я дійшов висновку, що майбутнє залежить не тільки від того, які енергетичні чи економічні моделі ми виберемо. Воно залежить від того, чи ми здатні відмовитися від імітацій і чесно визнати реальність такою, якою вона є. Чи ми здатні бачити світ «прозоро» і приймати рішення, виходячи не з ілюзій, а з фактів.
Енергетика – це нерв економіки, економіка – це основа політики, а політика відбиває стан суспільства. І якщо суспільство втратить адекватність, жодні енергетичні ресурси та економічні реформи не врятують. Але якщо адекватність буде, то навіть у найскладнішій кон'юнктурі з'явиться шанс не лише вижити, а й розвиватись.
Залишити коментар