Шишкине: бідність чи заангажовані погляди голови

В рамках подорожі селами Кіровоградщини нещодавно ми відвідали село Шишкине Новоукраїнського району Кіровоградської області. Здивування, засмучення та захоплення людьми, саме такими почуттями зустріла нас ця місцевість.

Колись, у далекому 2001 році, кількість мешканців села становила 732 особи, в теперішній же час воно налічує близько 400 місцевих жителів. Та це вже не дивує, стандартна ситуація, як і в будь-якому іншому забутому місцевою владою селі. До речі, про владу. Шишкине входить до складу славнозвісної Ганнівської сільської територіальної об’єднаної громади, і як буквально вчора зауважив голова вищевказаної сільради Віталій Колісник, воно наче кістка в горлі, бідне як церковні миші, але до громади взяти взяли й назад вернути не можна.

Соромно і сумно, що очільник громади має про неї таку думку, і шкода селян, які живуть і хочуть жити в цьому селі повноцінним життям: розвиватися, культурно просвітлюватися та відпочивати, і до речі, з останніх сил роблять все можливе, щоб підтримувати своє рідне село на плаву. Про це далі детальніше.

На території села розташований Будинок культури, який знаходиться на межі життя та смерті. Жахливі тріщини, пронизали його вздовж та впоперек, розмістившись на будівлі як зморшки на гарному обличчі. В середині клубу видовище не для слабих духом: подерті стіни, «граюча» прогнила підлога, обвислий та протікаючий дах, який будь-якої миті може обрушитись та завдати шкоди життю та здоров’ю працівників клубу. Так, вам не почулося, саме працівників.

Не дивлячись на стан руйнації, в якому перебуває колись процвітаючий та «живий» культурний осередок села, залишились люди, а саме небайдужа родина, яка не може і не хоче допустити його остаточної руйнації. Клуб було побудовано їхнім пращуром у 50-х роках і є неоціненною пам’яткою культури, яку б хотілося не тільки зберегти, а й відродити. Родина робить все можливе для підтримання приміщень у більш-менш охайному стані, проводить косметичний ремонт у тих приміщеннях, які ще не поглинула остаточна руйнація.

Окрім цього, не забувають вони і про культурні заходи, які, на диво, ще час від часу там відбуваються. Ми якраз застали підготовку до Дня Родини, побачили оформлення святкової фотозони для дітей, яку власноруч оздоблює вся дружна родина, сподіваючись, що влада рано чи пізно згадає про їхні проблеми та зрозуміє, що життя в селі, може і не б’є через край, але воно там є і просто благає про допомогу. 

Якимось чином у клубі, який повністю відрізаний від електропостачання знаходилась виборча дільниця, до якої цього року мешканці села приходили, щоб віддати голоси за обраного ними кандидата.

Навпроти клубу розташований невеличкий парк, який налічує п’ять нових лавок та має клумбу з квітами. По всьому видно, що за порядком там стежать і як можуть його підтримують.

Біля парку розташоване приміщення сільської ради.

У центрі села знаходиться пам’ятник «Робочий та колгоспниця», визнаний ідеал і символ радянської епохи, еталон соціалістичного реалізму. Щоправда атрибути чоловіка та жінки – серп та молот, замінено на державний прапор України. Але радянські часи остаточно село не залишили, про це свідчить пам’ятник їхнім 46 землякам, які віддали своє життя за незалежність Батьківщини. 105 жителів Шишкіного воювали на фронтах Другої світової війни.

На території села функціонує школа, якій також залишається бажати кращого. Однак, зі слів мешканців Шишкіного в одній частинні школи було проведено ремонт, а інша й досі перебуває у занедбаному стані і чекає свого часу.

Є також подоба спортивного майданчика та льодовий стовп.

Двома крамницями, мабуть, усі пам’ятки села Шишкіне завершуються.

Отже, селяни тут дуже хочуть вести нормальне повноцінне життя, працювати, ростити дітей та розвиватися. Та чи співпадають бажання селян з бажаннями та можливостями влади, покаже лише час.