До відділення банку на підконтрольній Україні частині Луганської області зайшов молодик. Озирнувшись, попрямував до вільного оператора, тремтячими руками дістав з кишені паспорт і поклав його на стіл.
– Хочу кредит оформити.
Оператор, покрутивши в руках документ, покликала охоронця і щось прошепотіла йому на вухо.
Той звернувся до відвідувача:
- Паспорт-то у вас фальшивий, юначе, не ваш, будемо поліція викликати!
Хлопець різко підвівся з-за столу, сунув руку в кишеню штанів, різким рухом дістав гранату і відкинув убік чеку.
За мить пролунав вибух ...
Людина, яка прийшла за кредитом, виявилася в минулому досить відомим луганським журналістом. У 2014 році, вивізши сім'ю у безпечне місце, він пішов служити до батальйону «Айдар». Після звільнення зі служби довгий час не міг знайти роботу. А тут ще постійні головні болі мучили нещадно. Звернувся до лікарів. Діагноз виявився невтішним – рак!
Лікування вимагало чималих засобів. А їх не було! Взяв кредит на своє ім'я, потім переклеївши фотографію до паспорта, який знайшов з нагоди на автобусній зупинці, намагався взяти ще один …
Вчені, в усьому світі, неодноразово робили висновок у тому, що психологічні чинники можуть бути джерелом фізіологічних механізмів, створюють передумови раку. І в той же час міркувати про зв'язок стресу та раку складно.
По-перше, тому що тема онкології у суспільстві залишається багато в чому закритою, незважаючи на суттєвий прогрес останніх років, коли з'явилися серйозні та загальнодоступні книги про рак, написані з позиції пацієнтів, а не медиків. По-друге, тому що єдиної думки щодо цього вчені не мають, а прихильники різних поглядів часто реагують на думки опонентів різко і болісно. По-третє, велика небезпека налякати чи, навпаки, подарувати хибну надію.
Саме тому в Україні, незважаючи на те, що країна вже вісім років живе в постійному стресі, а цифри говорять про те, що онкологічна захворюваність зростає з кожним днем, досі ніхто не провів хоча б приблизного дослідження на тему, що відбувається з цією хворобою на тлі бойових дій. І що треба робити, щоб протистояти подальшому погіршенню ситуації.
Я сам, на жаль, зіткнувся із цією проблемою. І наслідки були, на жаль, не райдужними. Коли у 2014 року я відвіз сім'ю з Луганська на дачу в Щастя, ми постійно жили у ситуації підвищеного стресу. Тому що нічні, а часом і денні обстріли були щоденними. Якось снаряди впали за п'ятсот метрів від нашого будинку, вбивши при цьому двох добре знайомих нам людей. Найбільше на обстріл реагував наш пес. Спочатку ми не зрозуміли, що спричинило різку втрату ваги. А вже виїхавши зі Щастя, де не було ветеринарних клінік, і звернувшись до фахівців, дізналися, що всі внутрішні органи пса уражені раком. І прожив собака далеко від бомбардувань і вибухів лише два тижні.
Там же у Щасті ми дізналися жахливу звістку про те, що син потрапив у полон під Іловайськом. Це стало неймовірним стресом для дружини, яка дуже переживала довгі п'ять місяців до його звільнення. Через кілька років її не стало після онкологічного захворювання, яке, як сказав лікар, розвинулося на тлі пережитого. Були ще приклади. Мій товариш вивіз із окупованого Луганська своє підприємство та сім своїх співробітників. Через деякий час троє з них померли від раку!
То чи є зв'язок між стресом та раком?
Вчені приходять до висновку, що життєвий негатив породжує рак так само, як куріння та алкоголь.
Щоб зрозуміти, звідки береться рак, на людину потрібно дивитися не тільки як на біологічний об'єкт, необхідно підключати і психологічний аспект.
На цьому наполягає лікар-психотерапевт, кандидат медичних наук, психоонколог та спеціаліст у галузі психосоматичної медицини Владислав Матреницький. За його словами, найголовнішим джерелом онкозахворювання є хронічний стрес: “Якщо людина зазнає постійного стресу – вона більше підвладна хворобі. Хронічний стрес руйнує людину".
Саме взаємозв'язки стресу та онкології мають сьогодні приділяти увагу й українські структури, які відповідають за здоров'я нації. Вже давно настав час провести належне дослідження і зробити певні висновки. Інакше, чисельність населення в країні нещадно скорочуватиметься не лише від загибелі людей на передовій, а й ракетних ударів по мирних жителів. Але й від «чуми століття» – онкологічних захворювань.
На жаль, про жах цієї проблеми намагається говорити в нашій країні тільки Микола Греков - мер окупованого міста Олександрівська, учасник АТО, офіцер запасу ЗСУ. Він з 2015 року б'є на сполох, говорить про збільшення онкозахворювань серед учасників АТО, АТО ВПО та ВПО. Але ні Мінвет, ні Мінсоц, ні МОЗ ніяк не реагують на його звернення і продовжують вдавати, що нічого не відбувається, хоча ситуація явно виходить з-під контролю! Страшно уявити, що станеться зі здоров'ям країни після початку другої фази війни з 24 лютого і яка статистика. Просто вражає, що поки не немає жодної!
Упевнений, наслідки стресів останніх півроку будуть видні вже до весни. Онкологія ще більше вразить як дорослих, а й дітей.
І продовжувати і далі вдавати, що нічого не відбувається, - це злочин проти свого народу!
Залишити коментар