Політична зачистка без права голосу: як Кривий Ріг відчужує Луганщину від її власної громади
Політичне життя евакуйованої Луганщини остаточно втрачає будь-який зв'язок із тими, заради кого воно мало б існувати — із самими людьми. Перша хвиля розбудови хабів ВПО хоч і мала прагматичну мету, все ж створювала відчуття спільності: луганці допомагали луганцям, зберігаючи бодай номінальну присутність своїх у владі.
Проте зараз стартував процес, набагато тривожніший. Мова йде про остаточний розрив горизонтальних зв'язків, знищення місцевого представництва та перетворення громади переселенців на безликий цифровий масив.
Чужа людина на чолі регіону та скандальне відео.
Головний маркер цього відчуження — погодження головою Луганського обласного осередку «Слуги Народу» Світлани Максимчук. Людина, яка не має до Луганщини жодного біографічного, емоційного чи ментального стосунку.
Максимчук — чистий продукт криворізького партійного апарату. Вона роками працювала на Дніпропетровщині й була довіреною особою Володимира Зеленського у Кривому Розі. Для неї Луганщина — це просто рядок у звіті та набір серверів із даними.
Ситуацію погіршує й репутаційний шлейф. Нещодавно депутатка Криворізької міськради опинилася в центрі скандалу, виклавши відео, де її 11-річна донька без ременів безпеки кермує Hyundai під музику та з підписом: «Мати дочекалася». Замість розуміння — протокол від патрульних і хвиля обурення. Та головна проблема навіть не в цьому, а в тому, що керувати Луганщиною призначають чиновника, якому абсолютно чужі проблеми реальних вимушених переселенців.
Що відбувається за лаштунками? Фінальні процедури передачі печаток і доступів до реєстрів НАЗК вже завершуються. Але ключовий сигнал громаді вже надіслано: думка луганчан стосовно того, хто має репрезентувати їхній регіон, більше нікого не цікавить.
Знищення номінального представництва та розрив із людиною
Заміна місцевих діячів на присланого «варяга» — це фактично вирок номінальній суб'єктності регіону в екзилі. І в цій системі найбільше втрачає саме громада.
· Олексій Харченко та технократичний вакуум. Очільник Луганської ОВА (ексдепутат Житомирської міськради) й сам є чужаком для регіону. Синхронізація Харченка та Максимчук створює повністю відсторонену систему управління: коли ні голова ОВА, ні очільник провідної партії не пов'язані з луганською грошовою чи людською спільнотою. Регіон перетворюється на чисто адміністративну фантазію.
· Відсторонення тих, хто мав зв'язок із переселенцями. Низький чи високий, але нардепи Максим Ткаченко та Руслан Горбенко через ТСК з питань ВПО будували мережу безпосередньої взаємодії з людьми. Вони знали проблематику конкретних хабів, конкретних родин та локальних лідерів. Принаймні, люди знали, до кого звертатися.
Зараз цей живий зв'язок руйнують. Головна причина демонтажу — нардепи намагалися зберегти певну автономію луганської спільноти й казали: «Ми репрезентуємо реальних людей, а не просто цифри». Але реальні люди з їхніми проблемами владній вертикалі виявилися непотрібними.
Зачистка «живого» поля: як громаду позбавляють голосу
Видалення місцевого елемента відбувається без галасу, але з тотальною руйнацією горизонтальних зв'язків між переселенцями та їхніми представниками:
1. Втрата локального голосу. Із приходом Максимчук луганчани більше не мають жодного важеля впливу на формування політики щодо власного регіону. Долю списків, ініціатив чи підтримки вирішуватимуть люди, які жодного дня не жили на Луганщині.
2. Бюрократична стіна для донорів. Потік допомоги та міжнародні меморандуми (ООН, USAID) замикають на суто адміністративні кабінети. Живий контакт із громадськими активістами Луганщини замінюється сухою звітністю чиновників із Дніпропетровщини та Житомира.
3. Перетворення людей на «безликі файли». Під приводом діджиталізації та аудиту доступи до чат-ботів, хабів і сайтів реєстрації ВПО вилучають. Для нової команди переселенці — це не земляки, які втратили дім, а просто реєстровий масив, який копіюється на сервери.
Порожнеча замість спільноти: штучні крила без коріння
Найцинічніше в цій трансформації — спроба підмінити реальну громаду штучно створеними структурами. Замість залучення авторитетних місцевих жителів, переселенців та реальних волонтерів створюється стерильна декорація.
· «Зе!Жінки» використовуються для імітації турботи. Вони створюють теплоту та комфорт у хабах, але позбавлені будь-якого впливу на ухвалення рішень.
· «ЗеМолодіжка» стає інструментом відчуження молодих луганчан від проблем власного краю.
Молоді переселенці, замість того щоб формуватися як нові свідомі лідери деокупованої та евакуйованої Луганщини, перетворюються на безкоштовну цифрову піхоту. Вони модерують чат-боти та вводять дані в таблиці, не усвідомлюючи, що їх просто відгороджують від реального впливу на майбутнє свого регіону.
Штучний інкубатор вирощує кадрову порожнечу — людей без пам'яті про Луганщину, без коренів у громаді та без зобов'язань перед земляками. Головна якість такого «представника» — готова готовність виконати накази Максимчук, навіть якщо вони суперечать інтересам переселенців.
Крапка в суб'єктності Луганщини
Заведення криворізької номенклатури на залишки електорального та соціального поля Луганщини — це фактичне оголошення про те, що луганська громада як самостійний суб'єкт більше не існує.
Логіка функціонерів стала гранично відчуженою: якщо території тимчасово немає, то й з людьми рахуватися не обов'язково. Достатньо мати сервери з їхніми даними та слухняного адміністратора, який не ставитиме запитань про долю ВПО, втрачене майно чи реальні потреби людей.
Коли прийде час формувати политичне майбутнє Луганщини, під документами стоятиме підпис людини, яка не має стосунку до цього краю. Останню нитку між луганською громадою в евакуації та тими, хто від її імені ухвалює рішення, остаточно обірвано.
Залишити коментар