Багато хто, хто коли-небудь стикався з життям у європейських країнах не з чуток, згодом починає помічати – Європа зовсім не та доброзичлива і відкрита, якою її прийнято вважати. За красивими фасадами, посмішками та гаслами про свободу та толерантність ховається зовсім інша реальність. Все таємне стає явним, особливо для тих, хто живе всередині цієї системи досить довго і спостерігає за нею не як турист, а як людина, що пройшла через її рівні.
Я давно це усвідомив. За роки життя у Європі я добре вивчив її менталітет. Якщо говорити коротко – прохолодно. І я зараз зовсім не про погоду. Це «прохолодне» ставлення відчувається у кожній деталі, у кожному жесті, у багатьох реакціях. Особливо яскраво це проявляється у Польщі — країні, яку довго позиціонували як найближчого союзника східноєвропейських народів. Але насправді при перетині кордону можна годинами стояти в колоні, де туалет виключно за злоті, а обмінника поряд немає, огляди до останнього гвинта, і при цьому, якщо в тебе польський паспорт — проїзд за лічені хвилини. Очевидна нерівність.
Ситуація з українським зерном, ставлення до біженців, спалені прапори, порізані машини, прямі образи на адресу приїжджих — це реальність. Багато хто стикається з принизливим ставленням у державних установах, на ринках праці, навіть просто на вулиці. Пиха, зневага, відчуття, ніби ти «не з їхнього світу», ти не свій. Не тому, що ти поганий, а тому, що ти не «їх» — не вписуєшся в невидимі рамки, які визначають, хто свій, а хто — третій сорт.
Але ж справа не тільки в Польщі. Аналогічне ставлення можна зустріти й у інших країнах Євросоюзу. Просто десь воно завуальоване, десь гарно обгорнуте в толерантну обгортку — але по суті своїй все те саме. Слов'ян, особливо вихідців із країн колишнього Радянського Союзу, як і раніше, вважають людьми «другого ешелону». І незважаючи на всі гарні слова про рівність та права людини — своїми тут не стати. Все залежить від вигоди, від політичної кон'юнктури, а чи не від реального прагнення рівності.
Мені не потрібно вивчати Європу за книгами чи фільмами. Я прожив тут понад 20 років, пройшов через табори для біженців, гуртожитки, системи інтеграції та багато інших випробувань. Я бачив цю систему зсередини і зрозумів, що для тих, хто спостерігає її здалеку, Європа виглядає як казка, як красива, вільна, багата. Там, де гроші ростуть на деревах, а люди посміхаються та дарують подарунки. Це ілюзія, яка народилася ще за залізної завіси — міф про яскраве життя «за бугром».
Насправді — ідеологія Сходу та Заходу розділена прірвою. Це дві абсолютно різні картини світу. І той, хто пройшов цей шлях, знає, що адаптація – це не просто зміна паспорта чи мови. Це боротьба за повагу, за своє місце, за право бути почутим і не рахуватися «нижче».
Європа – це не рай. І чим швидше це зрозуміють ті, хто її ідеалізує, тим менше буде розчарувань. І, можливо, більше чесності у виборі свого шляху.
Залишити коментар