В останні роки в Україні було вбито не одного громадського активіста. Гучні вбивства стають темами ЗМІ на деякий час, поки людину не поховають, та суспільство трохи заспокоїться. А потім … а потім всі чекають результатів слідства, яке може тривати роками.
Проте історії громадян, які не так відомі громадськості, як, скажімо, історія загибелі херсонської активістки чи львівської борчині за українську мову та українство, зовсім губляться в кабінетах слідства і навіть до судів не доходять.
До редакції «По той бік діалогу» звернувся журналіст Олег та розповів історію замаху на його життя.
25.10.2023р. зранку я виiзджав з дитиною з будинку в дитячий садок. Коли почав рухатись назад, побачив що в мою сторону бiжить двI людини в масках. Я почав ixaти вперед, один з них почав стрiляти по менi з пicтолета. Вiн зробив 8 пострiлiв по менi та дитинi. Дитина не постраждала. У мене було поранення в живiт. Друга людина стояла трохи далi , майбуть на пiдстраховцi. Через декiлька днiв затримали того хто стрiляв та органiзатора. Третього затримали тiльки мiсяць тому. Показiв затримані не дають нiяких.
В липні до мого адвоката подзвонив слідчий ДБР та повідомив що 10.07. справу буде закривати i передавати в прокуратуру, а звiдти в суд. Справою займаеться вiйськова прокуратура.
На данний час, мені відомо що справу закрили i передають до прокуратури.
Журналіст також повідомив, що на його думку слідство від самого початку не дуже хотіла розслідувати цю справу. Чому? Та тому що в Україні йде гібридна війна з небайдужими активістами, які відстоюють свою громадянську позицію, а це в Україні небезпечно, за це в Україні вбивають та калічать активістів і слідство, навіть коли знає виконавців не дуже хоче розслідувати справу.
Олег нам розповів що:
Пiд час закриття справа, ми дiзналися що дружина одного з стрiлкiв весь час їздила з ними. Слiдство не як її не притягнуло до справи, хоча по справі вона не тільки свідок, але може бути і спільником тих, хто виконував замовлення. Також, слідству відомо що є ще одна людина, з якою виконавці весь час говорили по телефону. Слідство встановило цю особу, це Алiев, кличка- Тип. Але його жодного разу не викликали на допит, а лише виділили в окрему справу. Чим закінчиться та справа відомо тільки слідству.
За звичай слідство затягується, підозрювані виявляються чиїмись кумами, родичами, а може бути військовослужбовцями, з якими слідство не охоче хоче зв'язуватися. Потім їх випускають, за давністю років, або за законом про амністію. На жаль, вбивство, а тим більше замах на вбивство активістів не є поодиноким випадком у нашій країні. Коли адміністративний тиск уже не діє, а законних методів впливу бути не може, опоненти переходять до насильства.
Щодо виконавців замаху та замовника. Відомо що виконавці, так як і замовник, були на момент скоєння замаху чинними військовими національної гвардії та служили у розвідці. Що це означає. А те що військові можуть просто так покинути місце служби, та поїхати кудись по своїм справам які, м’яко кажучи зовсім не вписуються в їх службові обов’язки, а тим паче в карний кодекс України де їх дії кваліфікуються як особливо тяжкий злочин. І тут питання до слідчих, а чи питали вони тих командирів, де біли підлеглі виконавці замаху в той час, коли виконували замовлення. Ми впевнені, що слідство у той бік навіть не дивилося, а требо було.
Громадські активісти зазвичай добре усвідомлюють: коли на кону злочинні інтереси та великі гроші впливових людей, під загрозою може опинитися здоров’я або навіть їх життя. І проблема цього лежить на поверхні та полягає в тому, що в більшості цих випадків поліція не проводить ефективного розслідування, нема ефективного розгляду цих справ у суді. Відповідно, ці випадки лишаються непокараними та це триває нескінченно. Журналісти та активісти в таких ситуаціях почуваються незахищеними, а нападники – безкарними. Тому нападами на громадян в Україні вже нікого не здивуєш. Це абсолютно негативне явище для України, а вбивства, замахи на вбивства, побиття, які не розслідуються, погрози, на які не реагують правоохоронні органи, – це все нівелює довіру і до правоохоронців, і до влади.
Самі активісти та журналісти не покладають великих надій на розслідування замахів та нападів. Така ситуація в Україні не зміниться ні сьогодні ні завтра. Песимізму додає стан розслідування гучних справ в Україні котрі не розслідуються десятиріччями.
Сьогодні в судах України розглядаються десятки справ за злочинами на замах на життя та побиття активістів, але жодного гучного вироку, та значна частина таких справ не просувається.
Олег та його адвокат так само стурбовані тим, що їх справа "зависне", навіть якщо передадуть їх справу до суду. Судді в Україні всіляко ухиляються від розгляду або дійсно не можуть розглядати, бо мають заявити самовідвід, або захист усіляко затягує розгляд справи. Таких справ багато і це в Україні ніяким чином не змінити.
Залишити коментар