Перші роки мого життя в Німеччині пройшли практично в тіні закону - без документів, без офіційної роботи. Все доводилося робити на дотик, пристосовуючись до обставин і людей. виживали.
Минуло майже два роки життя в Німеччині, коли я потрапив під поліцейський контроль на австрійському кордоні.
Я розповів, що заснув в автобусі з Берліна в Мюнхен і проспав свою зупинку, прокинувшись вже в Інсбруку (Австрія). поїздкам. Німецька точність зіграла мені на руку — поліцейські перевірили ще раз і переконалися, що історія сходиться.
Я вже непогано говорив по-німецькому, що теж відіграло важливу роль. Співробітники поліції сказали, що особисто вони нічого проти мене не мають, але повинні дотримуватися закону. клопотати за мене.
Слідчий допоміг. Він написав листа до Червоного Хреста і міграційної служби. Незабаром мене перевели не в депортаційний відділ, а в міграційний центр.
Ми прибули пізно ввечері. Я був стомлений з дороги, одержав постіль і одразу заснув.
Табір нагадував в'язницю Алькатрас. Величезний будинок часів НДР, колись училище прикордонників, тепер перетворене на притулок для біженців. безнадія. Здавалося, потрапив не до Німеччини, а до місця, де часу не існує.
Пішов у їдальню — бачу дворняг, баскетбольний майданчик без сіток на кільцях, хлопці з Африки грають і хтось лається, хтось просто сидить. вже молимося, щоб нас просто перевели». Було важко.
До вечора я вже не витримав. Договорився з охороною за блок сигарет, щоб вони допомогли мені подати заявку на переклад.
Так розпочався новий етап мого шляху — перехід до іншого табору та доленосне інтерв'ю, яке визначило мою подальшу долю
Залишити коментар