Життя – це те, що з тобою відбувається, поки ти будуєш плани. От тільки уявіть, ти працюєш, мрієш, кохаєш, ростиш дітей, роздумуєш як зустрінеш чи то прийдешні свята, чи то день народження, свій, твоєї матері, батька, брата чи сестри, і раптом все це зникає. Одна мить перекреслює твоє життя назавжди. Війна вривається без попередження в твій дім, руйнує його, забирає таких рідних тобі людей, розриваючи твоє серце на тисячі дрібних уламків. І ти залишаєшся один на один з війною.
Та чи не забагато її в нашому житті? Чому впродовж довгих п’яти років тільки і розмов, що про неї та її жахи? Чому ми не розмовляємо про те, як позбутися цього жахливого стану? Україна переживає збройний конфлікт, війна принесла стільки лиха, як і пережити, і здається, що нема цій біді ні кінця, ні краю. Всі втомилися від втрат … Тож, чи не настав час поговорити про мир і про те, як нам його досягти та прийняти його, понівечене війною обличчя?
Днями, в місті Дніпрі було проведено тренінг: «Подолання конфлікту: роль ЗМІ в розбудові миру. Як журналістам працювати з чутливими темами». Проект реалізовано неприбутковою організацією «Українська мережа освіти дорослих та розвитку інновацій» за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Федеративної республіки Німеччина.
Для журналістів, які взяли у ньому участь, більшість з яких, до речі, переселенці з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, цей захід став новою професійною ланкою та наступним основоположним кроком у процесі розбудови та підтримання мирних процесів в Україні.
Що важливо, тренінг сам по собі не був пересічним та стандартним, здебільшого через те, що його тренеркою стала Марина Курапцева, також переселенка, й та людина, яка на собі відчула всі тяжби та втрати війни, і як ніхто знає, що таке війна та як нам всім потрібен мир, і що головне, людина, яка знає, як саме роль журналістів може сприяти побудові миру. Адже, журналіст у певному розумінні «творить» історію і самого себе як особистість. І саме від його поглядів та ракурсу сприйняття тієї чи іншої ситуації, буде залежати зміст та спрямування матеріалу. Тож, тренерка, намагалась зробити все можливе, щоб учасники заходу якомога краще зрозуміли всі нюанси та тонкощі висвітлення конфлікту в сучасному процесі, а також усвідомили важливість своєї присутності тут і зараз.
На зустріч з учасниками тренінгу, журналістами, завітав Генеральний консул Федеративної республіки Німеччина в Донецькій області Вольфганг Мьоссінгер. Досвід щодо відбудови миру в нього більш ніж великий, розуміння і відчуття того, що відбувається зараз у нашій країні йому до болі знайоме. Він поділився згадками про об’єднання своєї батьківщини, на що знадобилось чимало часу, довгих сорок років. Та одне канцлер знає напевно, нам треба жити краще, для того, щоб люди побачили і зрозуміли, що на них чекає заможна та квітуча країна, в якій хочеться жити та ростити своїх дітей. Тому, важлива справа – достукатись до сердець народу, до серця кожного українця.
«Нам треба жити краще», – Генеральний консул Федеративної Республіки Німеччина в Донецькій області Вольфганг Мьоссінгер
Учасники тренінгу мають можливість втілити свої думки щодо розбудови миру та подолання конфлікту, виклавши їх на папері, знявши фото, відео або створивши радіо запис, чи на прикладі окремо взятої історії розповісти про те, якими мають бути мирні процеси в Україні та який він, шлях до миру. П’ять найкращих робіт будуть відібрані за результатами конкурсу, що проводитиметься цієї осені. Переможці поїдуть до Німеччини для обміну досвідом.
В режимі прямої трансляції, журналісти також мали можливість поспілкуватись з головою міжнародної гуманітарної місії «Geneva Call» Варварою Пахоменко. Питань, які гостро постають в процесі професійної діяльності журналістів було чимало, і якщо б не обмеження в часі, спілкування з пані Варварою могло би затягнутись ще на кілька годин.
Корисний захід, легкий у спілкуванні та сприйнятті, підкріплений гарними презентаціями, переосмислюючими відеофільмами, великою кількістю практичних завдань, розширили обрій знань учасників, сприяли становленню правильного розуміння та тлумачення тих чи інших понять, і всі як один зійшлися на тому, що саме об’єктивність та професіоналізм роблять журналіста журналістом. Зайві ж емоції можуть зіграти злий жарт навіть зі справжнім професіоналом своєї справи, тож краще завжди тримати їх під контролем чи хоча б намагатися.
Як добре, що не потрібно чекати ні хвилини, щоб почати робити світ кращим. Всім нам багато через що довелось пройти, і всі ми прагнемо лише одного, щоб нарешті в нашій державі та в наших серцях запанував мир. Бо мир – це щоденний, щотижневий, щомісячний процес, який поступово змінює думки, повільно розмиває старі бар’єри, спокійно будує нові структури.
І не важливо хто ми і як нас називають, переселенці чи ВПО, журналісти, лікарі, вчителі чи шахтарі, всі ми – українці. І лише від нас залежить, коли настане мир на нашій любій Україні. Тож кращий момент, щоб посадити дерево, був п’ять років тому. Наступний – сьогодні. Давайте вірити в неймовірне та зробимо неможливе. Тут і зараз. І нехай в усьому світі буде мир.
Залишити коментар